Frank Albert Fetter

Frank A. Fetter навчався в Університеті Індіани та Корнеллському університеті, ступінь доктора він здобув 1894 року в Університеті Галле. Більшу частину свого життя він викладав у Корнеллському університеті (1901–1911) та в Принстонському університеті (1911–1934). У наукових статтях про капітал, відсоток і орендну плату, а передусім у двох своїх трактатах про економічні засади (Fetter, 1904 і 1915) Fetter, спираючись на Eugen von Böhm-Bawerk та Австрійську школу, побудував надзвичайно цілісну теоретичну конструкцію. Це вдалося йому завдяки очищенню економіки від усіх слідів рікардіанських та інших британсько-об'єктивістських теорій цінності й розподілу, зокрема будь-яких теорій диференціальної ренти, а також продуктивнісних теорій відсотка. Значна частина його досягнень ґрунтувалася на повсякденному розумінні орендної плати як ціни тривкого блага за одиницю часу. Йому вдалося показати, що ціни споживчих благ визначаються їхньою граничною корисністю і що ці цінності визначають орендні ціни факторів виробництва за допомогою імпутації. Капітальна вартість, або ціна, тривкого блага (земля, капітальні блага тощо) визначається, отже, сумою очікуваних майбутніх орендних плат, дисконтованих суспільною ставкою часової переваги, тобто відсотковою ставкою. Висуванням чистої теорії відсотка на основі часової переваги Fetter пішов далі за Böhm von Bawerk. Як продуктивність, так і часова перевага мають надзвичайну вагу, проте виконують цілком різні економічні функції: перша визначає орендні ціни фактора, друга визначає відсоткові ставки. Майбутні орендні плати підсумовуються або «капіталізуються» у їхню теперішню капітальну вартість. Сам Fetter часто називав свою теорію «капіталізаційною теорією відсотка». Fetter надав найкращий на той час виклад часового ринку, ринку теперішніх благ в обмін на майбутні блага, який пронизує всю господарську систему. До часового ринку належать не лише кредитні ринки; він існує також у формі всіх тих ринків, на яких підприємці за допомогою грошей придбавають дисконтовані фактори виробництва й генерують часовий, тобто відсотковий, дохід. Підприємці отримують прибутки, спрямовуючи господарство до недосяжної загальної рівноваги, яка визначається граничною корисністю, граничною продуктивністю та часовими перевагами всіх учасників ринку. Fetter самостійно, спонукуваний своєю капіталізаційною теорією, висунув мізесіанську теорію економічного циклу (Fetter, 1977, 260–316). В останні роки свого життя Fetter відмовився від теорії цінності й розподілу, щоб присвятити себе питанням теорії монополії. Зміщення його фокусу на теорію монополії в поєднанні з двома світовими війнами та незмінно домінівною неорікардіанською теорією Alfred Marshall призвели до того, що важливі внески Fetter в економіку не були належною мірою впроваджені в теоретичну будову сучасної економіки.