1. Природа споживчої вартості і мінової вартості

Доки розвиток народу настільки відсталий в економічному плані, що немає значного обсягу торгівлі і потреби різних родин у благах мають задовольнятися безпосередньо з їхнього власного виробництва, блага, очевидно, мають вартість для господарюючих індивідів лише в тому разі, якщо самі блага здатні безпосередньо задовольняти потреби відокремлених господарюючих індивідів або їхніх родин.⁷⁷ Але коли люди дедалі більше усвідомлюють свої економічні інтереси, вступають у торговельні відносини один з одним і починають обмінювати блага на блага, зрештою складається ситуація, у якій володіння економічними благами дає власникам змогу здобувати блага інших видів через обмін. Коли це відбувається, для того щоб господарюючі індивіди мали забезпечене задоволення своїх потреб, уже не є цілком необхідним, щоб вони розпоряджалися саме тими благами, які безпосередньо потрібні для задоволення їхніх конкретних потреб. У цій більш розвиненій суспільній ситуації господарюючі індивіди можуть, звісно, забезпечити задоволення своїх потреб, як і раніше, набуваючи у володіння саме ті блага, які при безпосередньому застосуванні дають результат, що його ми називаємо задоволенням їхніх потреб. Але вони можуть також, у новій ситуації, досягти цього результату опосередковано, здобуваючи в розпорядження блага, які, відповідно до наявної економічної ситуації, можуть бути обміняні на такі інші блага, яких вони потребують для безпосереднього задоволення своїх потреб. Тому особлива вимога до вартості благ, що діє за умов відокремленого домашнього господарства, перестає бути чинною.

Вартість, як ми бачили, – це значущість, якої благо набуває для нас, коли ми усвідомлюємо, що для задоволення однієї з наших потреб ми залежимо від розпорядження ним, тобто коли ми усвідомлюємо, що задоволення не відбулося б, якби ми не розпоряджалися відповідним благом. Без виконання цієї умови існування вартості неможливо помислити. Але вартість не прив'язана до умови безпосереднього, з виключенням опосередкованого, забезпечення наших потреб. Щоб мати вартість, благо має забезпечувати задоволення потреб, які не були б забезпечені, якби ми не розпоряджалися ним. Але чи робить воно це безпосереднім, чи опосередкованим чином, зовсім не має значення, коли йдеться про існування вартості в загальному сенсі цього терміна. Шкура ведмедя, якого він убив, має вартість для відокремленого мисливця лише тією мірою, якою він мусив би відмовитися від задоволення якоїсь потреби, якби не мав цієї шкури у своєму розпорядженні. Після того як він вступає в торговельні відносини, шкура має для нього вартість точно з тієї самої причини. Між цими двома випадками немає жодної відмінності, яка хоч якось зачіпала б сутнісну природу явища вартості. Адже єдина відмінність полягає в тому, що в першому випадку мисливець був би наражений на шкідливі впливи погоди або мусив би відмовитися від задоволення якоїсь іншої потреби, для якої шкуру можна вжити безпосереднім чином, якби вона була йому недоступна, тоді як у другому випадку він мусив би відмовитися від тих задоволень, яких він міг би досягти за допомогою благ, що перебувають у його розпорядженні опосередковано (шляхом обміну) завдяки володінню шкурою, якби вона була йому недоступна.

Вартість шкури в першому випадку і її вартість у другому випадку є, отже, лише двома різними формами того самого явища господарського життя. В обох випадках вартість – це значущість, якої блага набувають для господарюючих індивідів, коли ці індивіди усвідомлюють, що для задоволення своїх потреб вони залежать від розпорядження ними. Те, що надає особливого характеру явищу вартості в кожному з двох випадків, – це той факт, що блага набувають для господарюючих індивідів, які ними розпоряджаються, значущості, що її ми називаємо вартістю, через те, що в першому випадку вони застосовуються безпосередньо, а в другому – опосередковано. Ця відмінність є, проте, достатньо важливою як у повсякденному житті, так і зокрема в нашій науці, щоб вимагати окремих термінів для кожної з двох форм одного загального явища вартості. Тож вартість у першому випадку ми називаємо споживчою вартістю, а в другому випадку ми називаємо її міновою вартістю.

Споживча вартість, отже, це значущість, якої блага набувають для нас тому, що вони безпосередньо забезпечують нам задоволення потреб, які не були б задоволені, якби ми не мали цих благ у своєму розпорядженні. Мінова вартість це значущість, якої блага набувають для нас тому, що володіння ними забезпечує той самий результат опосередковано.

2. Співвідношення між споживчою вартістю та міновою вартістю благ

В ізольованому домашньому господарстві економічні блага або мають споживчу вартість, або взагалі не мають жодної вартості для господарюючих індивідів, які ними володіють. Але навіть у суспільстві, яке зазнало значного культурного розвитку і в якому існує жвава торгівля, нерідко можна спостерігати економічні блага, що не мають мінової вартості для господарюючих індивідів, які ними володіють, навіть попри те, що їхня споживча вартість для цих самих осіб не підлягає жодному сумніву.

Милиці особливо своєрідно скаліченої людини, нотатки, якими може скористатися лише той, хто їх писав, родинні документи та багато подібних благ нерідко мають для окремих осіб значну споживчу вартість. Але ці самі особи в більшості випадків марно намагалися б задовольнити будь-яку зі своїх потреб цими благами опосередковано, тобто через обмін. У розвиненій цивілізації набагато частіше трапляється протилежне співвідношення. Окуляри та оптичні прилади, які тримає на складі торговець оптичними товарами, зазвичай не мають для нього споживчої вартості, так само як хірургічні інструменти не мають її для осіб, які їх виробляють і збувають, а книжки іноземними мовами, зрозумілі лише небагатьом ученим, не мають її для книгарів. Але всі ці блага з огляду на потенційні можливості обміну зазвичай мають для цих осіб певну мінову вартість.

У цих та в усіх інших випадках, коли економічні блага мають для осіб, які ними володіють, або споживчу вартість, або мінову вартість, але не обидві, питання про те, яка з двох є визначальною в економічній діяльності відповідних індивідів, постати не може. Але ці випадки лише винятки в економічному житті людей. Коли торгівля розвинулася до скільки-небудь помітного ступеня, господарюючі індивіди зазвичай мають вибір між тим, щоб використати наявні в їхньому розпорядженні економічні блага безпосередньо, і тим, щоб використати їх опосередковано для задоволення своїх потреб. Економічні блага, отже, зазвичай мають для своїх власників як споживчу вартість, так і мінову вартість. Більшість одягу, предметів меблів, прикрас і тисяч інших благ у нашому володінні безсумнівно мають для нас споживчу вартість. Але так само певним є те, що ми можемо застосувати їх також опосередковано для задоволення своїх потреб, коли торгівля розвинулася, і що вони, отже, водночас мають для нас і мінову вартість.

Правда, як ми бачили, полягає в тому, що значущість благ для нас стосовно безпосереднього використання та стосовно опосередкованого використання для задоволення наших потреб це лише різні форми єдиного загального явища вартості. Але їхня значущість для нас може водночас дуже різнитися за ступенем у цих двох формах. Золотий келих безсумнівно матиме високу мінову вартість для бідняка, який виграв його в лотерею. За допомогою келиха він буде спроможний (опосередковано, через обмін) задовольнити багато потреб, які інакше не були б забезпечені. Але споживча вартість келиха для нього навряд чи варта якоїсь згадки взагалі. Окуляри ж, припасовані точно до очей власника, ймовірно, мають для нього значну споживчу вартість, тоді як їхня мінова вартість зазвичай дуже мала.

Отже, певним є те, що в економічному житті людей можна спостерігати численні випадки, коли економічні блага мають водночас споживчу вартість і мінову вартість для господарюючих індивідів, які ними володіють, і що ці дві форми вартості часто бувають різної величини. Постає питання, яка з цих двох величин у будь-якому даному випадку є тією, що визначає економічні розрахунки та дії людей, або, іншими словами, яка з двох форм вартості є економічною формою вартості в даному випадку.

Розв'язання цього питання випливає з розмірковування про природу людського господарства та про природу вартості. Провідна ідея в усій економічній діяльності людей це якомога повніше задоволення їхніх потреб. Якщо важливіші задоволення господарюючого індивіда забезпечуються безпосереднім використанням блага, ніж його опосередкованим використанням, то звідси випливає, що важливіші потреби індивіда залишилися б незадоволеними, якби він застосував благо опосередковано для задоволення своїх потреб, ніж якби він застосував його безпосередньо. Не може бути сумніву, що в цьому випадку споживча вартість блага буде визначальною в економічних розрахунках і діях відповідного господарюючого індивіда, а у зворотному випадку нею буде мінова вартість. У першому випадку це задоволення, що забезпечуються безпосереднім використанням блага, які господарюючий індивід обрав би, якби мав його у своєму розпорядженні; у другому випадку це задоволення, що забезпечуються опосередкованим використанням блага, які він обрав би, якби мав його у своєму розпорядженні; отже, у кожному випадку це задоволення, які інакше відбулися б і від яких він був би змушений відмовитися, якби не мав у розпорядженні відповідного блага. Отже, в усіх випадках, коли благо має для свого власника і споживчу вартість, і мінову вартість, економічною вартістю є та, що більша. Але зі сказаного в розділі IV очевидно, що в кожному випадку, коли наявні підстави для економічного обміну, економічною вартістю є мінова вартість блага, а коли це не так, то нею є споживча вартість.

3. Зміни в економічному центрі тяжіння вартості благ

Одне з найважливіших завдань господарюючих людей полягає в тому, щоб розпізнавати економічну вартість благ, тобто завжди мати ясність, чи їхня споживча вартість, чи їхня мінова вартість є економічною вартістю. Від цього знання залежить визначення того, які блага або які їх частини слід зберегти, а які найбільше відповідає економічному інтересу пропонувати на продаж. Але правильна оцінка цього співвідношення є одним із найважчих завдань практичного господарювання, не лише тому, що навіть на добре розвинених ринках потрібен огляд усіх наявних можливостей використання та обміну, але й передусім тому, що чинники, на яких має ґрунтуватися правильне розв'язання цієї проблеми, підлягають численним змінам. Зрозуміло, що все, що зменшує споживчу вартість речі для нас, може за інших рівних умов спричинити те, що економічною формою вартості стане мінова вартість блага, і що все, що збільшує споживчу вартість блага для нас, може мати наслідком відтиснення значущості його мінової вартості на задній план. Збільшення або зменшення мінової вартості блага за інших рівних умов матиме протилежний наслідок.

Головні причини змін економічної форми вартості такі:

(1) Зміни в значущості того конкретного задоволення, яке благо надає господарюючому індивідові, що має його у своєму розпорядженні, якщо його споживча вартість для нього через цю зміну збільшується або зменшується. Так, якщо людина втрачає смак до тютюну чи вина, наявний у її володінні запас тютюну чи вина набуде для неї переважної мінової вартості. А люди, які були завзятими мисливцями чи прихильниками спорту, продаватимуть свої мисливські знаряддя, мисливських тварин тощо, коли ці заняття втратять для них колишню важливість, оскільки зменшення споживчої вартості цих благ спричинило вихід їхньої мінової вартості на передній план за важливістю.

Особливо переходи від одного етапу життя до іншого позначені змінами такого роду. Задоволення тієї самої потреби має різне значення для підлітка, ніж для зрілого чоловіка, і знов-таки інше значення для зрілого чоловіка, ніж для старого. Отже, навіть якби не існувало жодних інших чинників, сам лише природний хід людського розвитку спричиняв би значні зміни в споживчій вартості благ. Прості іграшки дитини втрачають свою споживчу вартість для підлітка; навчальні матеріали, якими користується підліток, втрачають свою споживчу вартість для зрілого чоловіка; а знаряддя, якими зрілий чоловік заробляє на життя, втрачають свою споживчу вартість для старого. У кожному випадку мінова вартість згаданих благ стає переважною. Отже, немає нічого звичайнішого, ніж те, що підліток продає блага, які мали для нього в дитинстві переважну споживчу вартість. Ми бачимо, що люди, вступаючи в зрілий вік, загалом продають не лише багато засобів насолоди, властивих підлітковому віку, але й навчальні матеріали своєї юності. Можна спостерігати, як старі люди дозволяють переходити в інші руки не лише багатьом засобам насолоди свого розквіту, що потребують для свого використання сили та сміливості, але й знаряддям, якими вони заробляли на життя (фабрикам, торговим фірмам тощо). Якщо економічні явища, що видавалися б природним наслідком цих фактів, не виступають на поверхні так виразно, як ми могли б очікувати, то причину слід шукати в родинному житті людей. Адже перехід благ від старших членів родини у володіння молодших відбувається не внаслідок грошової компенсації, а внаслідок прихильності. Родина з її особливими економічними відносинами є, отже, суттєвим чинником стабільності людських економічних відносин.

Збільшення споживчої вартості блага для його власника, природно, має протилежний наслідок. Власник лісу, наприклад, для якого щорічна вирубка деревини має лише мінову вартість, ймовірно, негайно припинить обмінювати свою деревину на інші блага, якщо спорудить доменну піч для плавлення заліза й потребуватиме всього виходу свого лісового угіддя для її роботи. Автор, який раніше продавав свій твір видавцям, у майбутньому цього не робитиме, якщо заснує власний журнал, і так далі.

(2) Самі лише зміни у властивостях блага можуть змістити центр тяжіння його економічної значущості, якщо його споживча вартість для власника через цю зміну змінюється, тоді як його мінова вартість або залишається незмінною, або не зростає чи не падає тією самою мірою, що й його споживча вартість.

Одяг, коні, собаки, екіпажі та подібні предмети зазвичай майже цілковито втрачають свою споживчу вартість для заможних людей, якщо мають зовні видиму ваду. Їхня мінова вартість, хоча також зменшена, виходить на передній план за важливістю, оскільки втрата їхньої споживчої вартості для цих осіб зазвичай більша за втрату їхньої мінової вартості.

З іншого боку, блага в багатьох випадках зазнають таких змін, що їхня мінова вартість, яка раніше була економічною формою вартості для господарюючих індивідів, що ними володіли, відступає порівняно з їхньою споживчою вартістю. Так, шинкарі та бакалійники зазвичай використовують для власного споживання харчі, що мають якусь зовнішню ваду, оскільки ця вада в цих благах спричиняє майже цілковиту втрату ними мінової вартості, тоді як їхня споживча вартість часто залишається тією самою або принаймні не зменшується тією самою мірою, що й їхня мінова вартість. Те саме явище можна спостерігати в інших ремеслах. Шевці, особливо в менших селах, часто носять погано припасоване взуття, кравці часто носять недосконало скроєний одяг, а капелюшники часто носять капелюхи, при виготовленні яких сталася якась дрібна оплошність.

(3) Тепер ми переходимо до третьої й найважливішої причини змін у економічному центрі ваги цінності благ. Я маю на увазі збільшення кількостей благ, які перебувають у розпорядженні господарюючих індивідів. Збільшення кількості блага, яким володіє особа, майже завжди, за інших рівних умов, спричиняє зменшення споживчої цінності кожної одиниці блага для неї та зростання значення його мінової цінності. Після жнив мінова цінність зерна майже без винятку є економічною формою цінності для землеробів і залишається такою доти, доки внаслідок послідовного продажу частин зерна його споживча цінність знову не стане важливішою. Зерно, яке землероби ще мають улітку, зазвичай має для них переважну споживчу цінність. В іншому місці цієї праці (розділ IV, підрозділ 2) я показав, на якій межі значення мінової цінності благ відступає на задній план порівняно з їхньою споживчою цінністю. Для спадкоємця, який уже до отримання спадщини був забезпечений достатньою кількістю меблів і який знаходить у спадку свого заповідача ще один великий набір меблів, багато предметів меблів матимуть дуже низьку споживчу цінність (а деякі, можливо, взагалі не матимуть споживчої цінності) і тому набудуть переважної мінової цінності. Спадкоємець продаватиме предмети меблів доти, доки ті, що залишаться в його володінні, знову не матимуть переважної споживчої цінності.

Зменшення кількості блага, доступної господарюючому індивідові, навпаки, загалом спричиняє зростання його споживчої цінності для нього, а отже, призводить до того, що кількості блага, раніше призначені для обміну, тепер набувають переважної споживчої цінності.

Особливе значення в цьому зв'язку має вплив змін у сукупному багатстві. Коли торговельні відносини добре розвинені, збільшення чи зменшення багатства для господарюючого індивіда, який зазнає цієї зміни, рівнозначне збільшенню чи зменшенню майже кожного окремого виду економічного блага. Людина, яка біднішає, змушена скорочувати задоволення майже всіх своїх потреб. Деякі потреби вона задовольнятиме менш повно, кількісно або якісно. Інших потреб вона, можливо, взагалі не задовольнятиме. Якщо після свого збідніння вона має у володінні якісь добірніші споживчі блага чи предмети розкоші, що раніше сприяли гармонійному задоволенню її потреб, але не відповідають її зміненим обставинам, то, будучи господарюючим індивідом, вона продасть їх, щоб скористатися виручкою для задоволення важливіших потреб себе самої та своєї родини, які інакше залишилися б незадоволеними. Люди, які втратили значну частину свого багатства через невдалі спекуляції чи внаслідок інших нещасть, справді продають свої коштовності, твори мистецтва та інші предмети розкоші, щоб забезпечити себе предметами першої необхідності. Зростання багатства має подібний, але протилежний ефект, оскільки багато благ, які раніше мали для своїх власників переважну споживчу цінність, втрачають цю споживчу цінність, і економічне значення їхньої мінової цінності виходить на передній план. Так, люди, які раптово розбагатіли, зазвичай продають свої прості меблі, свої поношені дрібнички, свої незадовільні будинки та багато інших благ, що раніше мали для них переважну споживчу цінність.