Спроби визначити чинники, спільні для всіх форм вартості благ, і таким чином сформулювати загальне поняття «вартості» можна знайти у працях усіх недавніх німецьких авторів, які самостійно опрацьовували теорію вартості. Понад те, усі вони намагалися відрізнити споживну вартість благ від простої корисності.

Friedländer («Theorie des Werthes», Dorpater Universitäts Program, 1852, p. 48) визначає вартість як «das im menschlichen Urtheil erkannte Verhältniss, wornach ein Ding Mittel für die Erfüllung eines erstrebenswerthen Zweckes sein kann». (Див. також H. Storch, Cours d'économie politique, St. Petersburg, 1815, I, 36.) Оскільки відношення, описане Friedländer (за умови, що бажана мета є задоволенням людської потреби або метою, причинно пов'язаною із задоволенням людської потреби), і є тим, що відповідає за корисність речі, його визначення тотожне такому, в якому вартість блага мислиться як така, що полягає в його визнаній придатності для досягнення мети, або як визнана корисність речі. Але корисність є загальною передумовою характеру блага, і тому визначення Friedländer надто широке, цілком окрім того, що воно не торкається природи вартості. Справді, Friedländer доходить висновку (op. cit., p. 50), що неекономічні блага є такими самими предметами людського оцінювання, як і економічні блага.

Подібно до багатьох своїх попередників, Karl Knies («Die nationalökonomische Lehre vom Werth», Zeitschrift für die gesammte Staatswissenschaft, XI ²¹, 423) вбачає у вартості ступінь придатності блага слугувати людським цілям. (Див. також ранні видання Wilhelm Roscher, Die Grundlagen der Nationalökonomie, напр., Fourth Edition, Stuttgart, 1861, p. 5.) Я не можу пристати на цей погляд, бо хоча вартість є величиною, яку можна виміряти, міра вартості так само мало належить до природи вартості, як міра простору чи часу до природи простору чи часу. Власне, Knies і сам відчуває труднощі, до яких зрештою веде його розуміння вартості, оскільки він також визнає визначеннями вартості корисність, придатність і навіть характер блага та зауважує, що «die Werttheorie . . . [ist] . . . an einzelnen Stellen thatsächlich im Ganzen auf die Combination beider Bedeutungen des Wortes Werth aufgebaut» (ibid., pp. 423–424). Отже, він не доходить жодного одностайного принципу вартості.

A.E.F. Schäffle («Die ethische Seite der nationalökonomischen Lehre vom Werthe», первісно опублікована в Akademisches Programm zur Feier des Geburtsfestes Sr. Majestät des Königs Wilhelm, Tübingen, 1862, і передрукована в A.E.F. Schäffle Gesammelte Aufsätze Tübingen, 1885, I, 184–195) виходить із погляду, що «eine potentielle oder actuelle vom Menschen mit bewusstem Willen gestaltete Beziehung zwischen Person und unpersönlichen Aussendingen ist also stets erforderlich, wenn vom Wirthschaften und von wirthschaftlichen Gütern soll die Rede sein können. Diese Beziehung lässt sich nun sowohl von Seite des wirthschaftlichen Objectes als von Seite des wirthschaftlichen Subjectes auffassen. Objectiv ist sie die Brauchbarkeit, subjectiv der Werth des Gutes. Brauchbarkeit (Dienlichkeit, Nützlichkeit) ist die Tauglichkeit der Sache, einem menschlichen Zwecke . . . zu dienen. Werth aber ist die Bedeutung, welche das Gut vermöge seiner Brauchbarkeit für das ökonomische Zweckbewusstsein der wirthschaftlichen Persönlichkeit hat.» (Ibid., p. 186). Але Schäffle сам показує, що це визначення вартості, безперечно, надто широке, коли у своїх пізніших творах (напр., Das gesellschaftliche System der menschlichen Wirthschaft, Tübingen, 1873, I, 162) визначає вартість як «die Bedeutung eines Gutes, um der dafür zu bringenden Opfer». Його раніше визначення надто широке, бо неекономічні блага теж мають корисність і можуть свідомо застосовуватися для цілей людей, хоча й не мають вартості. Тому воно не обмежує вартість економічними благами, хоча Schäffle, проникливий учений, цілком усвідомлює той факт, що вартість ніколи не приписується неекономічним благам (Gesammelte Aufsätze, p. 187). Його новіше визначення, з іншого боку, явно надто вузьке, бо немає нічого певнішого за те, що існують численні економічні блага, які потрапляють у розпорядження людей без найменшої жертви (наприклад, наносна земля), і ще інші економічні блага, яких узагалі не можна здобути жодною економічною жертвою (наприклад, уроджені таланти). Проте Schäffle все ж висвітлив якнайяскравіше важливий чинник для глибшого розуміння природи вартості. Бо, за ним, сутність вартості блага становить не об'єктивна придатність самого блага (ibid., p. 186) і не ступінь його корисності (ibid., pp. 191–192), а значущість блага для господарюючого індивіда.

Цікавий внесок у правильне розуміння цінності зробив H. Roesler („Zur Theorie des Werthes", Jahrbücher für Nationalökonomie und Statistik, XI ²², 279–313 та 406–419). Roesler доходить висновку, що „die herkömmliche Unterscheidung zwischen Gebrauchs- und Tauschwert unrichtig sei und mit dem Moment des nützlichen Gebrauchs der Dinge der Begriff des Werthes absolut nicht verbunden werden könne; dass viel mehr der Begriff des Werthes nur ein einheitlicher sei, die Vermögensqualität der Dinge bezeichne und durch Realisierung der Vermögensrechtsordnung zur concreten Erscheinung komme." (Там само, с. 406.) Своєрідна точка зору Roesler виявляється в цьому уривку, але так само й те, що його розуміння є кроком уперед. Адже він правильно окреслює сферу об'єктів, що становлять багатство, і суворо відокремлює корисність благ від їхньої цінності. Проте я не можу погодитися з Roesler, коли він робить характер блага як багатства визначальним принципом його цінності, оскільки і характер блага як багатства, і його цінність є наслідками того самого кількісного співвідношення (співвідношення, описаного в тексті вище). Понад те, розуміння Roesler характеру багатства видається мені сумнівним, оскільки воно запозичене з юриспруденції (див. там само, с. 295 та 302 і далі, а також Christian von Schlözer, Anfangsgründe der Staatswirthschaft, Riga, 1805, с. 14). Подібно до свого економічного характеру, цінність благ є незалежною від суспільного господарства, від правопорядку й навіть від самого існування людського суспільства. Адже цінність можна спостерігати і в ізольованому господарстві, а отже, її не можна засновувати на правопорядку.

Серед раніших спроб визначити загальне поняття цінності я хотів би згадати також спроби: Geminiano Montanari (Della moneta, у Scrittori classici Italiani di economia politica, Milano, 1803–5, II, 43); A.R.J. Turgot („Valeurs et Monnaies" в Oeuvres de Turgot, ed. by G. Schelle, Paris, 1913–23, III, 79 і далі); E.B. de Condillac (Le commerce et le gouvernement, передруковано в E. Daire, [ed.] Mélanges d'économie politique, Paris, 1847, I, 251 і далі); G. Garnier (у Передмові до його французького перекладу A. Smith's Wealth of Nations під назвою La Richesse des Nations, Paris, 1843, I, xlvi і далі); та H. Storch (op. cit., I, 56 і далі). Серед них саме визначення цінності Condillac особливо має чималу схожість із недавнім розвитком теорії цінності в Німеччині.