Appendix I: Designations for Money

У давньоверхньонімецькій термін «scaz» загалом посідає місце нашого слова «гроші». У готській уживається слово «skatts», хоча Ульфіла перекладає слово ἀργύριον (яке з'являється у Марка, 14, 11, де воно позначає гроші взагалі) як «faihu» (худоба, гроші). Давньоверхньонімецьке слово «gelt» можна знайти у глосарії до Біблії десятого століття зі значенням «платіж», «викуп» або «штраф», як переклад латинського слова «aes». У давньоскандинавській, з іншого боку, слово «giald» уже вживалося у значенні нашого сьогоднішнього терміна «гроші». У середньоверхньонімецькій термін «gelt» зазвичай уживали для позначення «платежу» (роду й предмета платежу), «багатства» або «доходу», але також часто застосовували із сучасним значенням «гроші» – наприклад, Hugo von Langenstein у Martina (ed. by Adelbert von Keller, Bibliothek des Litterarischen Vereins in Stuttgart, Stuttgart, 1856, XXXVIII, 543), де він уживає форму «ze gelte keren» (вимірювати грошима); і Peter Suchenwirt, Werke (ed. by Alois Primisser, Wien, 1827, pp. 29, 115 et passim, esp. p. 329). (Див. E.G. Graff, Althochdeutscher Sprachschatz, Berlin, 1838, IV, 191; G.F. Benecke and Wilhelm Müller, Mittelhochdeutsches Wörterbuch, Leipzig, 1854, I, 522ff.; Lorenz Diefenbach, Vergleichendes Wörterbuch der gothischen Sprache, Frankfurt am Main, 1851, II, 403.)

Цікаво розглянути, як інші народи позначають гроші. Греки, євреї, а в одному зі способів мовлення також і римляни вживали слово «срібло» (αργψριον, keseph, argentum) на позначення грошей. Французи роблять так і сьогодні (argent). Англійці, іспанці та португальці, а в іншому способі мовлення також і євреї, греки та французи, уживають слова зі значенням «монета» для позначення грошей (money, moneda, moeda, maoth, νομισμα, monnaie). Італійці та росіяни говорять про шматки грошового металу (денарії), коли хочуть позначити гроші взагалі (danaro, dengi), і те саме стосується іспанців та португальців в альтернативному способі мовлення. Поляки, чехи та словенці позначають гроші пенязями, тобто шматками грошового металу (pienadze, penize, penize), і хорвати, боснійці та далматинці роблять так само. Данці, шведи та мадяри також говорять про шматки грошового металу, тобто пенязі, коли хочуть позначити гроші (penge, penningar, penz). Араби роблять так само, оскільки їхнє слово на позначення грошей, «fulus», насправді означає «монети». У мові барі, які живуть у верхів'ях Нілу, слово «naglia» означає як скляне намисто, так і гроші (Friedrich Müller, «Die Sprache der Bari», Sitzungsberichte der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften zu Wien, Philosophisch-Historische Classe, XLV ³¹, 117). Серед нубійців металеві гроші називаються «shongir», що означає «літерована мушля» (тобто мушля каурі з відтиснутими на ній літерами – монета!).

У більшості мов існує зв'язок між позначеннями для грошей та для худоби, найдавнішого засобу обміну. У давньоскандинавській слово «naut» означає і корову, і гроші, а в давньофризькій слово «sket» означає і худобу, і гроші. Готське «faihu», англосаксонське «feoh», нортумбрійське «feh» та відповідні вирази в усіх інших германських діалектах уживалися взаємозамінно для позначення худоби, багатства, грошей тощо. (Див. Wilh. Wackernagel, «Gewerbe, Handel und Schiffahrt der Germanen», Zeitschrift für deutsches Alterthum, IX 1853, 549, note 101; Diefenbach, op. cit., I, 350ff. and II, 758; та цікаву примітку в Richard C. Trench, A Select Glossary of English Words Used formerly in Senses Different from their Present, London, 1873, p. 30.) У Lex Frisionum, Additio Sapientium, Tit. X, (in Monumenta Germaniae Historica, Hannover, 1863, XV, 695) ми читаємо «equum . . . vel quamlibet aliam pecuniam»; а в Glossa Cassellanae ми читаємо «pecunia fihu» (in Johann Georg Eckhart, Commentarii de Rebus Franciae Orientalis et Episcopatus Wirceburgensis, Frankfurt, 1729, I, 853-855). Давньослов'янське слово «skotum», що означає «худоба», уживається у своїй литовській зменшувальній формі «skatikas» або «skatiks» у значенні «грош» (див. Georg H.F. Nesselmann, Wörterbuch der littauischen Sprache, Königsberg, 1850). На походження латинських слів pecunia, peculium тощо від слова pecus (худоба) часто вказували. Так само часто наводили легенду, згадану Юлієм Поллуксом, оскільки, згідно з нею, найдавніші гроші афінян називалися βονζ – позначення, яке, як кажуть, збереглося у прислів'ї βονζ επιγλωστζ. Відомо також, що терміни dekaboion, tesseraboion та hekatomboion слугували позначеннями для грошових сум. Погляд, що ці терміни походять не від колись наявних худоб'ячих грошей, а від найдавніших металевих грошей, які мали зображення тварини, можна знайти вже у творах Поллукса та Плутарха, і його нещодавно відновили Beulé та інші. Але я схильний вважати правильнішим альтернативний погляд, що з поступовим переходом від звичаєвого худоб'ячого стандарту до металевого вартість тварини, виражена в металі, спочатку становила головну номінальну одиницю нової валюти, а отже, термін, який позначав кількості тварин, було перенесено на металеві монети та на суми таких монет.

Поняття «худоба» та «гроші» пов'язані також в арабській. Свідченням цього є той факт, що слово «māl» означає майно, або худобу в однині, та багатство чи гроші (amwāl) у множині. (Див. Georg W. Freytag, Lexicon Arabico-Latinum, Halle, 1837, IV, 221; та Maninski, p. 4225.)

Наступний абзац подається тут як виноска в оригіналі.,TR. ↩
«Werthquote». Menger докладно викладає міркування, що лежать в основі цього твердження, на сторінках 163–165. Але пояснювальна примітка може ↩
Решта цього абзацу є виноскою в оригіналі.,TR. ↩
Не лише технічні засоби виробництва слід розглядати як блага вищого порядку, а взагалі всі блага, які можуть бути використані для задоволення людських потреб лише через поєднання з іншими благами вищого порядку. Товари, які оптовий торговець може передати роздрібному торговцеві лише шляхом застосування капіталу, понесення витрат на перевезення та використання різноманітних специфічних трудових послуг, слід розглядати як блага вищого порядку. Те саме стосується товарів у руках бакалійника. Навіть спекулянт додає до об'єктів своєї спекуляції щонайменше свою підприємницьку діяльність та послуги свого капіталу, а часто й послуги зберігання, складування тощо (див. Hermann, op. cit., p. 65). ↩
«gebunden».,TR. ↩
Оскільки за інших рівних умов продуктивність виробничого процесу та вартість використаних послуг капіталу є тим більшими, чим довший період часу, потрібний для виробничого процесу, вартості благ вищого порядку, які можуть бути застосовані у виробничих процесах дуже різної тривалості і які тому забезпечують нам, на наш вибір, споживчі блага різної вартості в різні моменти часу, приводяться до рівноваги стосовно теперішнього. ↩
Наступний абзац подається тут як виноска в оригіналі.,TR. ↩
Решта цього абзацу є виноскою в оригіналі.,TR. ↩
H.v. Mangoldt, Die Lehre vom Unternehmergewinn, Leipzig, 1855, pp. 36ff. ↩
Menger додає тут розлогу виноску, яка була включена до тексту як останні три абзаци цього розділу.,TR. ↩
N.F. Canard, Principes d'économie politique, Paris, 1901, pp. 5ff.; Carey, op. cit., III, 131ff.; Frédéric Bastiat, Harmonies économiques, in Oeuvres complètes de F. Bastiat, Paris, 1893, VI, 297ff.; Max Wirth, Grundzüge der National-Oekonomie, Köln, 1871, I, 284ff.; Hermann Roesler, Grundsätze der Volkswirthschaftslehre, Rostock, 1864, pp. 500–513. ↩
Решта цього абзацу є виноскою в оригіналі.,TR. ↩ ↩²
Ricardo, Principles of Political Economy and Taxation, за редакцією E.C.K. Gonner, London, 1891, pp. 44–61 та 392–420. ↩
Див. Karl Rodbertus, Zur Beleuchtung der sozialen Frage, Berlin, 1890, I, 89ff. ↩
Rodbertus (op. cit., pp. 117 ff.) стверджує, що наші суспільні інституції уможливлюють для власників капіталу та землі відбирати частину продукту праці в робітників і тим самим жити без праці. Його аргумент ґрунтується на хибному припущенні, що весь результат виробничого процесу слід розглядати як продукт праці. Однак трудові послуги є лише одним із чинників виробничого процесу і не є економічними благами більшою мірою, ніж інші чинники виробництва, включно з послугами землі та капіталу. Капіталісти та землевласники тому живуть не на тому, що вони відбирають у робітників, а на послугах своєї землі й капіталу, які мають вартість, так само як і трудові послуги, як для окремих осіб, так і для суспільства. ↩
Вартість ділянки землі визначається очікуваною вартістю її послуг, а не навпаки. Вартість ділянки землі є не чим іншим, як очікуваною вартістю всіх її майбутніх послуг, дисконтованою до теперішнього. Отже, чим вища очікувана вартість послуг землі і чим нижча вартість послуг капіталу (ставка відсотка), тим вищою буде вартість землі. Згодом ми побачимо, що вартість благ є основою для їхніх цін. Те, що ціна землі регулярно швидко зростає в періоди економічного зростання народу, зумовлене, з одного боку, збільшенням земельної ренти, а з іншого – зниженням ставки відсотка. ↩
У Berlin швачка, яка працює 15 годин на день, не може заробити того, що потрібно їй для прожитку. Її дохід покриває їжу, житло та дрова, але навіть за найнапруженішої старанності вона не може заробити достатньо на одяг (див. Carnap, in Deutsche Vierteljahrsschrift, 1868, частина II, p. 165). Подібні умови можна спостерігати в більшості інших великих міст. ↩
Рівень життя робітника визначається його доходом, а не його дохід – рівнем життя. Однак у дивній плутанині причини й наслідку останнє співвідношення все ж часто обстоювали. ↩
До розділу VII. Див. примітки 3 і 4 розділу VII.—TR. ↩
Наступні два абзаци подаються в оригіналі як єдина виноска після «trудові послуги» на початку третього абзацу, що передує.,TR. ↩
Особлива риса формування ціни у випадку послуг капіталу зумовлена, як ми побачимо згодом, тим фактом, що ці послуги зазвичай не можуть бути продані без передання самого капіталу до рук покупця послуг капіталу. Звідси виникає ризик для власника капіталу, за який він має бути компенсований премією. ↩
Див. Schüz, «Ueber die Renten der Grundeigenthümer und den angeblichen Conflict ihrer Interessen mit denen der übrigen Volksklassen», Zeitschrift für die gesammte Staatswissenschaft, XI (1855), 171ff. ↩
Adam Smith, op. cit., p. 13. ↩
Решта цього абзацу подається тут як виноска в оригіналі.,TR. ↩
Навряд чи варто наголошувати, що числа в тексті не покликані виразити чисельно абсолютну, а лише відносну величину важливості розглядуваних задоволень. Так, коли я позначаю важливість двох задоволень, наприклад, числами 40 і 20, я лише стверджую, що перше з цих двох задоволень має для відповідного господарюючого індивіда вдвічі більшу важливість, ніж друге. ↩
Ці міркування цілком спростовують твердження низки авторів з економіки (наприклад, Lotz і Rau серед новіших німецьких авторів), які заперечували продуктивність торгівлі. Вплив господарського обміну благ на господарське становище кожного з двох торговців завжди такий самий, як якби нове майнове благо перейшло до його володіння. Тому торгівля не менш продуктивна, ніж промислова чи сільськогосподарська діяльність. ↩
The next paragraph appears here as a footnote in the original.,TR. ↩
“die menschlichen Wirthschaften”,TR. ↩
Зображення Carey'єм купців як господарських паразитів через те, що вони претендують на частку вигоди, яка постає з використання наявних можливостей для господарських обмінних операцій (op. cit., III, 23–25), ґрунтується на його хибних уявленнях про продуктивність торгівлі. ↩
See Appendix F (p. 305) for the material originally appearing at this point as a footnote.,TR. ↩
Коли я кажу, що $B_{1}$ господарськи виключає $B_{2}$ , я не маю на увазі, що $B_{2}$ виключений з обміну через застосування фізичної сили або через юридичну неспроможність. Це розрізнення важливе, оскільки $B_{2}$ міг би легко володіти кількома сотнями бушелів зерна й тим самим мати спроможність, фізично та юридично, придбати коня A і все ж не обрати його придбання. Якщо він його не придбаває, його причина має бути господарською за своєю природою, тобто, віддавши більшу кількість зерна, ніж 29 бушелів, він не забезпечив би краще задоволення своїх потреб, ніж без обміну. ↩
Могла б постати думка, що замість того, щоб у розгляданому нами випадку ціна утворювалася між 30 і 80 бушелями зерна, вона встановиться точно на 30 одиницях. Цей висновок був би правильним, якби йшлося про аукціонний продаж, на якому заздалегідь не було встановлено мінімальної ціни або якщо її було встановлено нижче за 30 бушелів зерна. У будь-якому з цих випадків A був би змушений самою природою аукціону задовольнитися ціною в 30 бушелів, і причини незвичайного утворення цін на аукціонах загалом слід шукати в аналогічних відношеннях. Але якщо господарюючий індивід A не зв'язує себе від початку аукціонним договором і може переслідувати свій інтерес з цілковитою свободою, немає господарської причини, чому ціна коня не мала б досягти 79 бушелів зерна в обміні між A і B, так само як немає причини, чому її не мало б бути встановлено на 30 бушелях. ↩
The next paragraph appears here as a footnote in the original.,TR. ↩
Немає явища поширенішого, ніж те, коли монополіст обороняє своє становище проти входження конкурента в найвойовничіший спосіб. Але так само поширено бачити, як він доходить порозуміння з конкурентом, щойно той закріпився. Перший інтерес монополіста полягає в тому, щоб не дати конкурентові закріпитися. Але якщо конкурентові все ж вдалося міцно укоренитися, господарський інтерес монополіста полягає в проведенні видозміненої монопольної політики в поєднанні з цією другою фірмою щоразу, коли монопольна політика виявляється можливою навіть після закріплення конкурента. Гостра конкуренція зазвичай невигідна обом господарюючим індивідам у випадках такого роду. Тому два конкуренти, спершу настільки ворожі один до одного, загалом швидко доходять порозуміння ↩
See Gustav Schmoller, “Die Lehre vom Einkommen in ihrem Zusammenhang mit den Grundprinzipien der Steuerlehre,” Zeitschrift für die gesammte Staatswissenschaft, XIX (1863), 53. ↩
Menger's use of the term “utility” may prove confusing to modern readers unless the meaning he attaches to it is kept constantly in mind. This meaning does not permit him to use the term in designating the concept now called “marginal utility.” A thing has “utility” (in Menger's sense of the term) if all the available units of the thing together yield a total utility (in our sense of the term) greater than zero even if the thing's marginal utility (in our sense) is zero. In general, he contends that the concept “utility” is entirely objective and lacking in psychological content. He pictures it as an abstract relation between a species of goods and a human need (in a general sense as distinguished from the “concrete needs” of an individual — see note 4 of Chapter II). Utility is therefore, according to Menger, merely a prerequisite of goods-character (and hence of economic character), but has no quantitative relationship to value. For this reason, he repudiates any identification of “utility” with “use value” (see also note 3 of this chapter and Appendices C, D, and G). It is of course obvious that his lack of the term “marginal utility” was no barrier to his expression and elaboration of the concept. — TR. ↩
It was this error that misled Proudhon, op. cit., pp. 59ff., into stating that there is an irreconcilable contradiction between use value and exchange value. ↩
Wilhelm Roscher, Ansichten der Volkswirthschaft aus dem geschichtlichen Standpunkte, Leipzig, 1861, p. 117; Bruno Hildebrand, “Naturalwirthschaft, Geldwirthschaft und Creditwirthschaft,” Jahrbücher für National-Oekonomie und Statistik, II (1864), 17; H.v. Scheel, ↩
The remainder of this paragraph and the next paragraph appear here as a single footnote in the original.,TR. ↩
See the first paragraph of Appendix H (p. 308) for the material originally appearing here as a footnote.,TR. ↩
"свідомо спрямована на всебічне здійснення етично раціональних життєвих цілей." ↩
See the last seven paragraphs of Appendix H (p. 309) for the material originally appended here as a footnote.,TR. ↩
The next paragraph appears here as a footnote in the original.,TR. ↩
Збутність товарів загалом значно зростає зі зростанням потреб і збагаченням народу. Проте збутність кількох товарів цими чинниками зменшується. Існує низка товарів, які легко продати в бідній країні, але які стають практично непродаваними, щойно країна досягає господарської зрілості (див. с. 234–5). ↩
Theodor Mommsen, Geschichte des römischen Münzwesens, Berlin, 1860, pp. v–xx, and 167 ff.; Carnap, “Zur Geschichte der Münzwissenschaft und der Werthzeichen,” Zeitschrift für die gesamte Staatswissenschaft, XVI (1860), 348–396; Friedrich Kenner, “Die Anfänge des Geldes in Alterthume,” Sitzungsberichte der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften zu Wien: Philologisch-Historische Classe, XLIII (1863), 382–490; Roscher, op. cit., pp. 36–40; Hildebrand, op. cit., p. 5; Scheel, op. cit., pp. 12–29; A.N. Bernardakis, “De l’origine des monnaies et de leurs noms,” Journal des Economistes, (Third Series), XVIII (1870), 209–245. ↩
For obvious reasons, the words “Geld” and “gelten” in this and the following sentence are left untranslated.,TR. ↩
See the first two paragraphs of Appendix I (p. 312) for material originally appearing here as a footnote.,TR. ↩
Звичай як чинник у походженні грошей підкреслюють Condillac, op. cit., pp. 286–290 і G.F. Le Trosne, De l’intérêt social, Paris, 1777, pp. 43f. ↩
See Appendix J (p. 315) for material originally appended here as a footnote.,TR. ↩
See Stein, op. cit., p. 55; especially also Karl Knies, “Ueber die Geldentwerthung und die mit ihr in Verbindung gebrachten Erscheinungen,” Zeitschrift für die gesammte Staatswissenschaft, XIV (1858), 266; and Mommsen, op. cit., pp. vii–viii. ↩
August Böckh, Metrologische Untersuchungen über Gewichte, Münzfusse und Masse des Alterthums, Berlin, 1838, pp. 385 ff., 420 ff.; Mommsen, op. cit., p. 169; Friedrich O. Hultsch, Griechische und römische Metrologie, Berlin, 1862, pp. 124ff., 188ff. ↩
Wilh. Wackernagel, “Gewerbe, Handel und Schiffahrt der Germanen,” Zeitschrift für deutsches Alterthum, IX (1853), 548ff.; Jakob Grimm, Deutsche Rechtsalterthümer, 4th edition prepared by A. Heusler and R. Hübner, Leipzig, 1899, II, 123–124; Ad. Soetbeer, “Beiträge zur Geschichte des Geld- und Münzwesens in Deutschland,” Forschungen zur deutschen Geschichte, I (1862), 215. ↩
Aloys Sprenger, Das Leben und die Lehre des Mohammad, Berlin, 1861–65, III, 139. ↩
Friedrich v. Spiegel, Commentar über das Avesta, Wien, 1864–68, I, 94ff. ↩
Plutarch, Lives, with an English translation by Bernadotte Perrin, London: William Heinemann, 1914, I, 55; Pliny, The Natural History, translated by John Bostock and H.T. Riley, London: H.G. Bohn, 1856, IV, 5–6; Heinrich Schreiber, “Die Metallringe der Kelten als Schmuck und Geld,” Taschenbuch für Geschichte und Alterthum, II, 67–152, 240–247, and III, 401–408. ↩
Francesco Saverio Clavigero, The History of Mexico, Richmond, 1806, II, 188ff. ↩
Боброва шкура досі є одиницею мінової вартості в кількох регіонах Hudson’s Bay Company. Три куниці дорівнюють одному бобру, один білий песець – двом бобрам, один чорний песець або один ведмідь дорівнюють чотирьом бобрам, а одна рушниця дорівнює 15 бобрам (“Die Jäger im nördlichen ↩
Roscher, op. cit., note 13 on pp. 313–314. ↩
Réflexions sur la formation et la distribution des richesses, reprinted in Oeuvres de Turgot, ed. by G. Schelle, Paris, 1913–23, II, 554. See also Roscher, op. cit., pp. 297–303, Knies, op. cit., p. 262. ↩
See on this especially J.A.R. v. Helferich, Von den periodischen Schwankungen im Werth der edeln Metalle von der Entdeckung Amerikas bis zum Jahre 1830, Nürnberg, 1843. ↩
Можливо, так само очевидно, що це не ті межі, описані в розділі V як ті, між якими має відбуватися утворення цін. Можливі й інші тлумачення, але видається ймовірним, що “межі” цього уривка – це просто пропозиції купити й продати, обрані двома торгувальниками як довільні вихідні точки в процесі торгу, причому продавець має намір спуститися, а покупець – піднятися. Попри уявний натяк Menger'а в другому наступному абзаці на те, що “ціна попиту” й “ціна пропозиції” того абзацу є межами, описаними в розділі V, вони, вочевидь, того самого характеру, що й “межі” ринку вовни тут.,TR. ↩
See note 20 above.,TR. ↩
Тобто суб'єктивний еквівалент цих благ для A є ціною, очікуваною A. Оригінальний німецький уривок звучить так: “der voraussichtlich dafür zu erzielende Preis ist für das wirthschaftende Subject A allerdings der Regel nach das Aequivalent dieser Güter.” ,TR. ↩
Хоча це розрізнення ще не було достатньо помічене в нашій науці, воно вже давно є предметом докладних досліджень з боку правознавців. Це питання має для них практичний інтерес у випадках, коли йдеться про вимоги відшкодування збитків, а також у ↩
Aristotle already observed that money serves as a measure in the trade of men (Ethica Nicomachea V. 5. 1133ᵇ, 16; and ix, 1. 1164ᵃ, 1). Among the writers who trace back the origin of money exclusively or predominantly to the need of economizing men for a measure of “exchange value,” or of prices, and who regard the money character of the precious metals as due to their special suitability for this purpose, I should like to mention here the following: Carlo Antonio Broggia, Trattato delle monete, (published 1743) in Scrittori classici Italiani di economia politica, Milano, 1803–05, IV, 304; Pompeo Neri, Osservazioni sopra il prezzo legale delle monete, (published 1751) in ibid., VI, 134ff.; Ferdinando Galiani, Della moneta, in ibid., XII, 23ff. and 120ff.; Antonio Genovesi, Lezioni di economia civile, in ibid., XV, 291–313 and 333–341; Francis Hutcheson, A System of Moral Philosophy, London, 1755, II, 55–58; David Ricardo, op. cit., p. 40; Storch, op. cit., I, 45ff.; Lorenz v. Stein, System der Staatswissenschaft, Stuttgart, 1852, I, 217ff.; Albert E.F. Schäffle, Das gesellschaftliche System der menschlichen Wirthschaft, Tübingen, 1873, I, 221 f. ↩
The next two paragraphs appear here as a footnote in the original.,TR. ↩
Головними представниками цієї теорії є великі англійські філософи сімнадцятого століття. Hobbes виходить із потреби людей зберігати швидкопсувне багатство, яке вони не мають наміру вживати для негайного споживання, і показує, як цієї мети можна досягти перетворенням (“concoctio”) швидкопсувного багатства на металеві гроші. Він також показує, як завдяки цьому багатство можна легше переносити з місця на місце (Leviathan, ed. by A.D. Lindsay, “Everyman’s Library,” London, 1914, p. 133). Locke висловлює ту саму думку (Two Treatises of Government, and Further Considerations concerning Raising the Value of Money, in The Works of John Locke, 12th edition, London, 1824, IV, 364–365 and 139ff.). ↩
Menger does not give references to the passages he quotes from Bastian and we were unable to find them in the published works of Adolph Bastian that were accessible to us. It is possible that Menger’s information was based on an unpublished lecture or on a personal communication from Bastian.,TR. ↩
The next paragraph appears in the original as a footnote appended at the end of the previous paragraph.,TR. ↩
See Adam Smith, op. cit., p. 26. ↩
To Chapter I. See notes 2 and 8 of Chapter I.,TR. ↩
“nothing is useful but what serves to the salvation of one’s eternal life.” ↩
“utility itself is measured by considerations of eternal life.” ↩
«Center of gravity» – це дослівний переклад «Schwerpunkt». Назва праці Менгера – «Ueber den Wechsel im ökonomischen Schwerpunkte des Güterwerthes». Менш незграбний переклад неможливий без втрати відтінку оригіналу.—TR. ↩
Байдужі обміни на кшталт цього я зараховую до однозначно неекономічних, оскільки в них передбачлива діяльність людей приводиться в рух безцільно, цілком окремо від усіх економічних жертв, яких вони можуть потребувати. ↩
“possessions that do not yield an annual product, such as precious objects, products destined for consumption.” ↩
“what is suited to the satisfaction of human needs.” ↩
пор. вище, прим. до с. 56 і далі. ↩
Те, що нерухомі блага та права не охоплюються в повсякденному вжитку поняттям товару, видається мені таким, що ґрунтується на тих самих причинах, які раніше призвели до того, що гроші перестали зараховувати до товарів. ↩
пор. законодавства різних народів. ↩
пор., однак, прим. до с. 240 і далі. ↩
“transferable rents made exclusive by private control of supply and elimination of competition.” ↩
To Chapter II. See notes 9 and 14 of Chapter II.,TR. ↩
“what can be obtained only for a definite sacrifice in the form of labor or monetary consideration.” ↩
“that are capable of being traded, or that, at least, facilitate trade.” ↩
“ends and means of economizing.” ↩
Ми, так би мовити, змушені купувати ці . . . блага працею, ощадливістю, стриманістю, словом, реальними жертвами. ↩
«Ідею власності неможливо відокремити від цих благ. Вони не існували б, якби виключне володіння ними не було забезпечене особі, яка їх набула. . . . З іншого боку, власність передбачає певну форму суспільства, договори та закони. Тому набуте таким чином багатство можна назвати суспільним багатством.» ↩
До розділу III, частина 1. Див. примітку 1 розділу III.,TR. ↩
Нам не вдалося відшукати цю позицію. Утім, ми припускаємо, що покликання Менгера стосується наступної праці: Dorpat, Kaiserliche Universität, Facultätsschriften der Kaiserlichen Universität Dorpat, dargebracht zur Feier ihres funfzigjährigen Bestehens, etc. Dorpat, 1852, (див. Catalogue of the Printed Books in the Library of the British Museum, London, 1881–1900, I, 202).,TR. ↩
«відношення, визнане людським судженням, що річ може бути засобом для здійснення певної бажаної мети.» ↩
«у низці випадків теорія цінності . . . [є] . . . насправді цілковито побудована на поєднанні двох значень слова цінність.» ↩
«щоб мати змогу говорити про господарювання чи про економічні блага, завжди повинне існувати потенційне або дійсне відношення між особами та безособовими зовнішніми предметами, свідомо встановлене людьми. Це відношення можна розглядати стосовно економічного об'єкта або з погляду господарюючого індивіда. Узяте об'єктивно, воно є корисністю блага. Узяте суб'єктивно, воно є цінністю блага. Корисність (придатність, ужитковість) – це здатність речі служити людській меті. . . . Цінність же – це важливість, яку має благо завдяки своїй корисності для свідомих економічних цілей господарюючого індивіда.» ↩
«важливість блага з огляду на жертви, понесені при його здобутті.» ↩
«традиційне розрізнення між споживною цінністю та міновою цінністю є хибним, і поняття цінності аж ніяк не можна пов'язувати з чинником наявності в речей корисних застосувань. Навпаки, поняття цінності є єдиним, позначаючи багатствовий характер речей і стаючи конкретним явищем унаслідок запровадження законів щодо власності.» (Курсив у цитаті додано Менгером).,TR. ↩
До розділу III, частина 2. Див. примітку 11 розділу III.,TR. ↩
Наведений тут уривок з Аристотеля є дослівним англійським перекладом німецького перекладу, запропонованого Менгером. У стандартному англійському перекладі W. D. Ross (The Works of Aristotle, London, Oxford University Press, 1925, Vol. IX) цей уривок звучить так: «отже, усі блага мають вимірюватися чимось одним. . . . Те, що попит утримує речі разом як єдине ціле, видно з того, що коли люди не потребують одне одного . . . вони не обмінюються, як ми це робимо, коли хтось бажає того, що має інший.»,TR. ↩
«оскільки схильності людських умів різняться, цінність речей різниться.» ↩
«оцінкова цінність предмета для відокремленого індивіда точно дорівнює тій частці всіх його сил [праці], що відповідає його бажанню мати цей предмет або яку він хоче застосувати для його задоволення.» ↩
«Річ називають корисною, коли вона служить одній з наших потреб; … відповідно до цієї корисності ми цінуємо її більше чи менше. … Отже, ця оцінка і є тим, що ми називаємо цінністю.» ↩
«Оскільки споживна цінність завжди є відношенням речі до людини, споживна цінність кожного виду благ визначається величиною та рангом людських потреб, які цей вид благ задовольняє. Там, де немає людей і немає потреб, споживна цінність не існує. Тому сукупна споживна цінність будь-якого виду благ лишається незмінною, доки незмінними лишаються потреби людського суспільства, а споживна цінність окремої одиниці виду дорівнює цій сукупній споживній цінності, поділеній на кількість одиниць. Отже, що більша загальна кількість одиниць, то меншою стає частка споживної цінності, яка припадає на кожну одиницю із сукупної споживної цінності виду, і навпаки.» ↩
«передумови для оцінки споживної цінності благ не можна знайти ніде, окрім як в основоположних елементах самого поняття споживної цінності.» ↩
«Таким чином, величини споживної цінності благ залежать (а) від інтенсивності людських потреб, які вони задовольняють, та (б) від інтенсивності, з якою вони ці людські потреби задовольняють. . . . Тому ми знаходимо класифікацію та шкалу людських потреб, яким відповідає класифікація та шкала видів благ.» ↩
«Економічна діяльність провадитиметься тим енергійніше, чим нагальнішою є потреба особи в певному благу і чим важче здобути благо, що відповідає цій потребі. Чим сильніше ці два чинники (інтенсивність бажання та ступінь складності здобуття) діють один на одного, тим виразніше важливість блага входить у свідомість, яка спрямовує економічну діяльність. Усі твердження про величину цінності та її зміни зводяться до цього основоположного відношення.» Цього уривка не вдалося відшукати в передрукованому виданні нарису Schäffle, єдиному, що був нам доступний. Імовірно, передрук становить лише неповну версію оригінальної статті Schäffle. Та хай там як, з інших творів Schäffle, наприклад Das gesellschaftliche System der menschlichen Wirthschaft (Tübingen, 1873, I, 172), цілком ясно, що цитата Менгера точно передає думку Schäffle.,TR. ↩
«Відношення міри даного блага до сукупності благ загалом.» ↩
«Справжню міру цінності блага знаходять, поділивши величину розглядуваного блага на величини інших благ. Щоб мати змогу це зробити, необхідно знайти спільний знаменник для величин усіх благ. Але цей спільний знаменник, або однорідний елемент у благах, можна знайти лише в їхній однорідній природі, тобто в тому, що всі справжні блага постають із шести елементів: матерії, праці, виробництва, потреби, ужитковості та справжньої споживності, оскільки якщо один із цих елементів зникає, предмет перестає бути благом. Ці елементи містяться в даному благу лише до певного ступеня, і їхня величина визначає міру кожного справжнього блага, взятого окремо. Звідси випливає, що кількісне відношення всіх окремих благ одне до одного, або загальна міра їхньої цінності, задається співвідношенням між цими складовими елементами благ та їхньою величиною в одному благу відносно іншого. Отже, визначити й обчислити це відношення – означає визначити справжню міру цінності.» ↩
До розділу III, частина 3. Див. примітку 15 розділу III.,TR. ↩
«Ми виявляємо, що розвиток усіх народів був аналогічним остільки, оскільки капітал усюди зміг сильно розвинути свою економічну потугу лише після запровадження та широкого вжитку металевих грошей і виявити свою ширшу потугу лише на вищих рівнях цивілізації.» ↩
До розділу V. Див. примітку 1 розділу V.,TR ↩
«те, що продається чи постачається, оптом або вроздріб, у крамницях, магазинах, на ярмарках, ринках тощо.» ↩
«те, що є для особи надлишковим для її утримання і що вона передає іншим.» ↩
«Товар – це будь-що . . . що . . . можна віддати комусь іншому, особливо в обмін на щось інше.» ↩
«запаси благ, які тримають напоготові для обміну.» ↩
«кожен продукт підприємства, що постає як самостійне благо.» ↩
До розділу VIII, частина 1. Див. примітку 5 розділу VIII.,TR. ↩
«кінь . . . або якась інша грошова сплата.» ↩
Нам не вдалося перевірити це покликання.,TR. ↩
«блага, що тримаються напоготові для обміну або продажу». ↩
«усяке благо, призначене для продажу». ↩
«надлишкові блага, призначені для торгівлі». ↩
«цінності та блага, призначені для продажу». ↩
«продукти, що перебувають в обігу або призначені для обігу». ↩
«різноманітні продукти, призначені для торгівлі». ↩