Потреби постають із наших спонук, а спонуки закорінені в нашій природі. Недосконале задоволення потреб призводить до занидіння нашої природи. Незадоволення їх спричиняє нашу загибель. Але задовольняти наші потреби – означає жити й процвітати. Таким чином, намагання подбати про задоволення наших потреб є рівнозначним намаганню подбати про наше життя та благополуччя. Це найважливіше з усіх людських прагнень, оскільки воно є передумовою та основою всіх інших.

На практиці турбота людей про задоволення своїх потреб виражається як намагання здобути розпорядження всіма речами, від яких залежить задоволення їхніх потреб. Якщо особа має в розпорядженні всі споживні блага, необхідні для задоволення її потреб, їх дійсне задоволення залежить лише від її волі. Ми можемо тому вважати її мету досягнутою, коли вона володіє цими благами, оскільки її життя та благополуччя тоді перебувають у її власних руках. Кількості споживних благ, які особа мусить мати, щоб задовольнити свої потреби, можна назвати її потребою в благах.¹⁵ Турбота людей про підтримання свого життя та благополуччя стає тому намаганням забезпечити себе своєю потребою в благах.

Але якби люди дбали про забезпечення себе своєю потребою в благах лише тоді, коли вони відчували безпосередню потребу в них, задоволення їхніх потреб, а отже, їхнє життя та благополуччя були б забезпечені вельми недостатньо.

Якщо ми припустимо, що мешканці якоїсь країни на початку зими повністю позбавлені запасів харчів та одягу, не може бути жодного сумніву, що більшість із них була б неспроможна врятуватися від загибелі навіть найвідчайдушнішими зусиллями, спрямованими на задоволення своїх потреб. Але чим далі просувається цивілізація і чим більше люди починають залежати від здобуття благ, необхідних для задоволення їхніх потреб, через тривалий процес виробництва (с. 67 і далі), тим настійнішою стає необхідність заздалегідь облаштовувати задоволення своїх потреб – тобто забезпечувати свою потребу в благах на майбутні часові періоди.

Навіть австралійський дикун не відкладає полювання доти, доки справді не відчує голоду. Він також не відкладає будівництво свого житла доти, доки не настане негода і він уже не зазнаватиме її шкідливого впливу.¹⁶ Але серед усіх господарюючих осіб лише люди в цивілізованих суспільствах планують задоволення своїх потреб не лише на короткий час, а на значно триваліші проміжки часу. Цивілізовані люди прагнуть забезпечити задоволення своїх потреб на багато років наперед. Понад те, вони не лише планують на все своє життя, а й, як правило, поширюють свої плани ще далі у своєму піклуванні про те, щоб навіть їхні нащадки не зазнавали нестачі засобів для задоволення своїх потреб.

Куди б ми не звернули погляд серед цивілізованих народів, ми знаходимо систему широкомасштабного завчасного забезпечення задоволення людських потреб. Коли ми ще носимо важкий одяг для захисту від зимового холоду, не лише готовий весняний одяг уже прямує до роздрібних крамниць, а й на фабриках уже тчуть легкі тканини, які ми носитимемо наступного літа, тоді як прядуть пряжу для важкого одягу, який ми використовуватимемо наступної зими. Коли ми занедужуємо, нам потрібні послуги лікаря. У правових суперечках нам потрібна порада адвоката. Але було б надто пізно, якби людина в будь-якому з цих випадків лише тоді намагалася сама здобути медичні чи правничі знання та навички або намагалася влаштувати спеціальну підготовку інших осіб для своєї служби, навіть якби вона мала на те необхідні засоби. У цивілізованих країнах потреби суспільства в цих та подібних послугах забезпечуються своєчасно, оскільки досвідчені й перевірені люди, які багато років тому підготувалися до своїх професій і відтоді зібрали багатий досвід зі своєї практики, надають свої послуги в розпорядження суспільства. І поки ми в такий спосіб тішимося плодами передбачливості минулих часів, багато людей навчаються в наших університетах, щоб задовольняти потреби суспільства в подібних послугах у майбутньому.

Отже, піклування людей про задоволення своїх потреб стає спробою завчасно забезпечити задоволення своїх потреб у майбутньому, і тому ми називатимемо потребою людини ті кількості благ, які необхідні для задоволення її потреб у межах того проміжку часу, який охоплюють її плани.¹⁷

Існують два види знання, якими люди мусять володіти як передумовою будь-якої успішної спроби завчасно забезпечити задоволення своїх потреб. Вони мають дійти ясності: (а) щодо своїх потреб, тобто щодо тих кількостей благ, які їм знадобляться для задоволення своїх потреб упродовж проміжку часу, на який поширюються їхні плани, і (б) щодо тих кількостей благ, які перебувають у їхньому розпорядженні з метою задоволення цих потреб.

Будь-яка передбачлива діяльність, спрямована на задоволення людських потреб, ґрунтується на знанні цих двох класів кількостей. За браку знання першого діяльність людей провадилася б наосліп, бо їм була б невідома їхня ціль. За браку знання другого їхня діяльність була б безплановою, бо вони не мали б уявлення про наявні засоби.

У подальшому буде спершу показано, як люди доходять знання про свої потреби на майбутні проміжки часу; потім буде показано, як вони оцінюють кількості благ, що перебуватимуть у їхньому розпорядженні впродовж цих проміжків часу; і нарешті буде дано опис тієї діяльності, якою люди прагнуть спрямувати наявні в їхньому розпорядженні кількості благ (споживчих благ і засобів виробництва) на найдієвіше задоволення своїх потреб.

1. Людські потреби

A. Потреби в благах першого порядку (споживчих благах).

Людські істоти зазнають прямо й безпосередньо лише потреб у благах першого порядку, тобто в благах, які можуть бути використані безпосередньо для задоволення їхніх потреб (с. 56). Якби потреб у цих благах не існувало, не могло б виникнути жодної потреби в благах вищого порядку. Отже, потреби в благах вищого порядку залежать від потреб у благах першого порядку, і дослідження останніх становить необхідну основу для дослідження людських потреб загалом. Відповідно, ми спершу займемося людськими потребами в благах першого порядку, а потім викладемо ті засади, згідно з якими регулюються людські потреби в благах вищого порядку.

Кількість блага першого порядку, необхідна для задоволення конкретної людської потреби¹⁸ (а отже, і кількість, необхідна для задоволення всіх потреб у благу першого порядку, що виникають у певний проміжок часу), визначається безпосередньо самою потребою (самими потребами) і перебуває з нею (з ними) в прямому кількісному відношенні. Тому, якби люди завжди були правильно й повно поінформовані, унаслідок попереднього досвіду, про ті конкретні потреби, які вони матимуть, і про ту інтенсивність, з якою ці потреби відчуватимуться впродовж проміжку часу, на який вони планують, вони ніколи не могли б мати сумніву щодо кількостей благ, необхідних для задоволення їхніх потреб, тобто щодо величини їхніх потреб у благах першого порядку.

Але досвід показує нам, що ми часто більшою чи меншою мірою сумніваємося, чи певні потреби взагалі відчуватимуться в майбутньому. Ми, звісно, усвідомлюємо, що нам знадобляться їжа, питво, одяг, житло тощо впродовж даного проміжку часу. Але такої самої певності не існує щодо багатьох інших благ, як-от медичних послуг, ліків тощо, оскільки те, чи зазнаємо ми потреби в цих благах, чи ні, часто залежить від впливів, які ми не можемо з певністю передбачити.

Навіть щодо потреб, про які ми наперед знаємо, що вони відчуватимуться у проміжку часу, на який ми плануємо, ми можемо бути непевні щодо тих кількостей, про які йдеться. Ми добре усвідомлюємо, що ці потреби дадуть про себе знати, але ми не знаємо наперед, точно якою мірою, тобто ми не знаємо точних кількостей благ, які будуть необхідні для їх задоволення. Але саме ці кількості тут і є предметом розгляду.

У разі потреб, щодо яких є непевність, чи взагалі вони виникнуть у проміжках часу, на які люди складають свої плани, досвід учить нас, що, попри свою недостатню передбачливість, люди аж ніяк не нехтують забезпеченням їхнього можливого задоволення. Навіть здорові люди, які живуть на селі, мають, у міру дозволеного їхніми засобами, аптечку або принаймні кілька ліків на непередбачені нагальні випадки. Дбайливі домогосподарі мають вогнегасники, щоб зберегти своє майно в разі пожежі, зброю, щоб захистити його за потреби, ймовірно також вогнетривкі й зломостійкі сейфи та багато подібних благ. Понад те, навіть серед благ найбідніших людей, я гадаю, знайдуться деякі блага, які передбачається використати лише в непередбачених випадках.

Тому та обставина, що непевно, чи відчуватиметься потреба в благу впродовж періоду наших планів, не виключає можливості того, що ми забезпечимо його можливе задоволення, а отже, не ставить під сумнів реальність наших потреб у благах, необхідних для задоволення таких потреб. Навпаки, люди завчасно й настільки, наскільки дозволяють їхні засоби, забезпечують можливе задоволення також і цих потреб і включають блага, необхідні для їх задоволення, до своїх розрахунків щоразу, коли визначають свої потреби в цілому.

Але те, що тут сказано про потреби, поява яких узагалі непевна, цілком так само слушне й там, де немає сумніву, що потреба в благу виникне, а є лише непевність щодо інтенсивності, з якою вона відчуватиметься, оскільки в цьому разі люди також правильно вважають свої потреби цілком задоволеними, коли спроможні мати у своєму розпорядженні кількості благ, достатні для всіх передбачуваних випадковостей.

Ще один момент, який тут слід узяти до уваги, – це здатність людських потреб зростати. Якщо людські потреби здатні до зростання і, як іноді стверджують, здатні до безконечного зростання, могло б видатися, ніби це зростання безперервно, ба навіть до повної безконечності, розширювало б межі тих кількостей благ, які необхідні для задоволення людських потреб, і що тому будь-яке завчасне забезпечення людьми своїх потреб ставало б цілковито неможливим.

Щодо цього питання здатності людських потреб до безконечного зростання мені видається, передусім, що поняття безконечності застосовне лише до необмеженого поступу в розвитку людських потреб, але не до тих кількостей благ, які необхідні для задоволення цих потреб упродовж даного проміжку часу. Хоча й визнається, що ряд є безконечним, кожен окремий його елемент усе ж є скінченним. Навіть якщо людські потреби можна вважати необмеженими у своєму розвитку в найвіддаленіші періоди майбутнього, вони все ж піддаються кількісному визначенню для всіх даних, а особливо для всіх економічно значущих, проміжків часу. Отже, навіть за припущення безперервного поступу в розвитку людських потреб, ми маємо справу зі скінченними і ніколи з безконечними, а отже, цілковито невизначеними величинами, якщо обмежуємося лише певними проміжками часу.

Якщо ми спостерігаємо людей у передбачливій діяльності, спрямованій на задоволення їхніх майбутніх потреб, ми легко можемо побачити, що вони аж ніяк не випускають з уваги здатність своїх потреб зростати. Навпаки, вони щонайстаранніше піклуються про те, щоб її врахувати. Людина, яка очікує збільшення своєї родини або вищого суспільного становища, належно враховуватиме свої зрослі майбутні потреби при будівництві й облаштуванні житла та при купівлі екіпажів і подібних довготривалих благ. Як правило, і настільки, наскільки дозволятимуть її засоби, вона намагатиметься врахувати вищі вимоги майбутнього не лише в одному окремому відношенні, а щодо своїх запасів благ у цілому. Аналогічне явище ми можемо спостерігати в діяльності муніципальних урядів. Ми бачимо, як муніципалітети споруджують водогони, громадські будівлі (школи, лікарні тощо), парки, вулиці тощо, зважаючи не лише на потреби теперішнього, а й належно зважаючи на зрослі потреби майбутнього. Природно, ця схильність зважати на майбутні потреби ще виразніше помітна в діяльності національних урядів.

Підсумовуючи сказане, видається, що людські потреби у споживчих благах є величинами, кількісне визначення яких щодо майбутніх проміжків часу не становить жодних принципових труднощів. Це величини, щодо яких люди в діяльності, спрямованій на задоволення своїх потреб, справді прагнуть досягти ясності в межах здійсненного й настільки, наскільки до цього їх змушує практична необхідність, тобто їхні спроби визначити ці величини обмежені, з одного боку, тими проміжками часу, на які вони в той чи інший час планують зробити забезпечення, а з іншого боку – таким ступенем точності, який є достатнім для практичного успіху їхньої діяльності.

B. Потреби в благах вищого порядку (засобах виробництва)

Якщо наші потреби в благах першого порядку на майбутній проміжок часу вже безпосередньо задоволені наявними кількостями цих благ, то не може йтися про дальше забезпечення цих самих потреб за допомогою благ вищого порядку. Але якщо ці потреби не задоволені або задоволені не повністю наявними благами першого порядку (тобто якщо вони не задоволені безпосередньо), то потреби в благах вищого порядку на відповідний проміжок часу таки виникають. Ці потреби є тими кількостями благ вищого порядку, які необхідні, за наявного стану технології відповідних галузей виробництва, для постачання всіх наших потреб у благах першого порядку.

Простого відношення, щойно викладеного щодо наших потреб у засобах виробництва, слід, однак, як ми побачимо в подальшому, очікувати лише в рідкісних випадках. Важлива модифікація цієї засади випливає з причинових взаємозв'язків між благами.

Раніше було показано (с. 58 і далі), що люди не можуть застосувати жодне благо вищого порядку для виробництва відповідних благ нижчого порядку, якщо вони не здатні водночас мати у своєму розпорядженні комплементарні блага. Те, що раніше було сказано про блага загалом, набуває тут більшої точності, коли ми беремо до уваги наявні кількості благ. Раніше було показано, що ми можемо перетворити блага вищого порядку на блага нижчого порядку, а отже, використати їх для задоволення людських потреб, лише якщо ми водночас маємо у своєму розпорядженні комплементарні блага. Цей принцип тепер можна переформулювати так: ми можемо спрямувати кількості благ вищого порядку на виробництво заданих кількостей благ нижчого порядку, а отже, зрештою, на задоволення наших потреб, лише якщо ми перебуваємо у становищі, коли водночас маємо у своєму розпорядженні комплементарні кількості інших благ вищого порядку. Так, наприклад, навіть найбільша кількість землі не може бути застосована для виробництва будь-якої, хоч би й найменшої, кількості зерна, якщо ми не маємо у своєму розпорядженні (комплементарних) кількостей насіння, трудових послуг тощо, що є необхідними для виробництва цієї малої кількості зерна.

Тому потреби в окремому, поодинокому благу вищого порядку ніколи не трапляються. Навпаки, ми часто спостерігаємо, що, коли потреби в благу нижчого порядку зовсім не задоволені або задоволені лише неповно, потреби в кожному з відповідних благ вищого порядку відчуваються лише спільно з кількісно відповідними потребами в інших комплементарних благах вищого порядку.

Припустімо, наприклад, що за все ще незадоволеної потреби у 10 000 пар взуття на певний відтинок часу ми можемо розпоряджатися кількостями інструментів, трудових послуг тощо, необхідними для виробництва цієї кількості взуття, але лише такою кількістю шкіри, якої вистачить на виробництво 5000 пар. Або ж припустімо, що ми перебуваємо у становищі, коли можемо розпоряджатися всіма іншими благами вищого порядку, необхідними для виробництва 10 000 пар взуття, але лише такою кількістю трудових послуг, якої вистачить на виробництво 5000 пар. В обох випадках не може бути сумніву, що наша повна потреба стосовно заданого відтинка часу поширювалася б на такі кількості різноманітних благ вищого порядку, необхідних для виробництва взуття, яких вистачило б для виробництва 10 000 пар. Проте наша дієва потреба стосовно інших комплементарних благ у кожному випадку поширювалася б лише на такі кількості, що потрібні для виробництва 5000 пар. Решта потреб залишалася б латентною і ставала б дієвою лише тоді, коли стали б доступними також інші, відсутні, комплементарні кількості.

Зі сказаного ми виводимо принцип, що стосовно заданих майбутніх відтинків часу наші дієві потреби в окремих благах вищого порядку залежать від доступності комплементарних кількостей відповідних благ вищого порядку.

Коли імпорт бавовни до Європи значно скоротився внаслідок Громадянської війни в Америці, потреби в бавовняних штучних товарах, очевидно, лишилися цілком незачепленими, оскільки та війна не могла суттєво змінити потреби в цих товарах. Тією мірою, якою існували майбутні потреби в бавовняних штучних товарах, ще не задоволені готовими промисловими виробами, існували, як наслідок, також потреби у відповідних кількостях благ вищого порядку, необхідних для виробництва бавовняної тканини. Тому й ці потреби загалом не могли бути жодним чином суттєво змінені громадянською війною. Але оскільки наявна кількість одного з необхідних благ вищого порядку, а саме сирої бавовни, значно скоротилася, природним наслідком було те, що частина попередніх потреб у благах, комплементарних до сирої бавовни щодо виробництва бавовняної тканини (трудові послуги, машини тощо), стала латентною, а дієві потреби в них зменшилися до таких кількостей, що були необхідні для перероблення наявних кількостей сирої бавовни. Щойно, однак, імпорт сирої бавовни знову пожвавився, дієві потреби в цих благах також зазнали зростання – звичайно ж, рівно тією мірою, якою зменшилися латентні потреби.

Іммігранти, приносячи із собою погляди, набуті у високорозвинених материнських країнах, нерідко впадають в оману, прагнучи від самого початку до розширеної земельної власності, нехтуючи важливіші міркування і навіть без огляду на те, чи доступні в їхніх поселеннях відповідні кількості інших благ, комплементарних до землі. Проте немає нічого певнішого за те, що вони можуть просуватися у використанні землі для задоволення своїх потреб лише тією мірою, якою вони здатні придбати відповідні комплементарні кількості посівного зерна, худоби, сільськогосподарського реманенту тощо. Їхній спосіб дій виказує незнання наведеного вище принципу, який дається взнаки настільки невблаганно, що люди мусять або підкоритися його чинності, або зазнати згубних наслідків його занедбання.

Що далі цивілізація просувається з високорозвиненим поділом праці, то звичнішим стає для людей у різних галузях виробляти кількості благ вищого порядку за неявним і, як правило, слушним припущенням, що інші особи вироблять відповідні кількості комплементарних благ. Виробники театральних біноклів дуже рідко виготовляють скляні лінзи, футляри зі слонової кістки чи черепахового панцира та бронзові частини, що використовуються при складанні театральних біноклів. Навпаки, відомо, що виробники цих біноклів зазвичай отримують окремі частини від спеціалізованих виробників або ремісників і лише складають ці частини, додаючи, можливо, кілька завершальних доробок. Скляр-шліфувальник, що виготовляє лінзи, виробник галантереї, що виготовляє футляри зі слонової кістки чи черепахового панцира, та бронзоливарник, що виготовляє бронзові виливки, – усі вони діють за неявним припущенням, що потреби в їхніх виробах справді існують. І все ж немає нічого певнішого за те, що дієві потреби у виробах кожного з них залежать від виробництва комплементарних кількостей у такий спосіб, що, якби виробництво скляних лінз зазнало перерви, дієві потреби в інших благах вищого порядку, необхідних для виробництва підзорних труб, театральних біноклів та подібних благ, стали б латентними. У цей момент з'явилися б економічні розлади, які пересічні люди зазвичай вважають цілком ненормальними, але які насправді повністю узгоджуються з економічними законами.

кількостям, що дорівнюють кількостям благ, які були б необхідні для задоволення його потреб. Купці та промисловці зазвичай уживають термін «потреби» у вужчому значенні слова і часто розуміють під ним «очікуваний попит» на благо. У цьому значенні також кажуть, що потреби в товарі існують «за певної ціни», але не за іншої ціни тощо.

C. Часові межі, у яких відчуваються людські потреби.

У нашому теперішньому дослідженні єдиною темою, яку ще лишається взяти до уваги, є проблема часу, і ми маємо показати, на які саме відтинки часу люди насправді планують свої потреби.

Щодо цього питання передусім зрозуміло, що наші потреби в благах першого порядку видаються задоволеними стосовно заданого майбутнього відтинка часу, якщо в межах цього відтинка часу ми перебуватимемо у становищі, коли матимемо безпосередньо у своєму розпорядженні ті кількості благ першого порядку, яких ми потребуємо. Інакше стоїть справа, якщо ми мусимо задовольняти наші потреби в благах першого або, загалом, нижчого порядку опосередковано (тобто за допомогою кількостей відповідних благ вищого порядку) через сплив часу, неминучий у будь-якому виробничому процесі. Позначмо як Період I той відтинок часу, що починається тепер і простягається до моменту, коли благо першого порядку може бути вироблене з відповідних благ другого порядку, які тепер є в нашому розпорядженні. Назвімо Періодом II відтинок часу, що настає після Періоду I і простягається до моменту, коли благо першого порядку може бути вироблене з благ третього порядку, наявних у нас тепер. І так само позначмо наступні відтинки часу як III, IV і так далі. Таким чином, для кожного окремого виду блага визначається послідовність відтинків часу. Для кожного з цих відтинків часу ми маємо безпосередні й прямі потреби в благу першого порядку, і ці потреби справді задовольняються, оскільки протягом цих відтинків часу ми отримуємо пряме розпорядження необхідними кількостями блага першого порядку.

Припустімо, однак, що ми спробували б задовольнити наші потреби в благу першого порядку протягом Періоду II за допомогою благ четвертого порядку. Зрозуміло, що це було б фізично неможливо і що фактичне задоволення наших потреб у благу першого порядку в межах визначеного відтинка часу могло б бути досягнуте лише завдяки використанню благ першого або другого порядку.

Те саме спостереження можна зробити не лише стосовно наших потреб у благах першого порядку, а й стосовно наших потреб в усіх благах нижчого порядку щодо наявних благ вищого порядку. Ми не можемо, наприклад, задовольнити наші потреби в благах третього порядку протягом Періоду V, отримавши протягом того відтинка часу розпорядження відповідними кількостями благ шостого порядку. Навпаки, зрозуміло, що для цієї мети ми мали б отримати розпорядження останніми благами вже протягом Періоду II.¹⁹

Якби потреби народу в зерні на поточний рік не були безпосередньо покриті пізньої осені тогочасними запасами зерна, було б надто пізно намагатися застосувати для цієї мети наявну землю, сільськогосподарський реманент, трудові послуги тощо. Але осінь була б належним часом, щоб подбати про потреби в зерні на наступний рік, використавши згадані вище блага вищого порядку. Так само, щоб задовольнити наші потреби в трудових послугах компетентних учителів через десятиліття, ми вже тепер мусимо навчати здібних осіб для цієї мети.

Людські потреби в благах вищого порядку, як і потреби в благах нижчого порядку, є не лише величинами, кількісно визначеними у суворій відповідності до певних законів і такими, що можуть бути наперед оцінені людьми там, де існує практична необхідність, а й величинами, які люди, у межах певних часових рамок, обчислюють із точністю, достатньою для їхніх практичних справ. Понад те, свідчення минулого показують, що на підставі попереднього досвіду щодо своїх потреб і щодо процесів виробництва люди безперервно вдосконалюють свою здатність точніше оцінювати кількості різноманітних благ, які будуть потрібні для задоволення їхніх потреб, а також конкретні відтинки часу, у межах яких ці потреби в різноманітних благах поставатимуть.

2. Наявні кількості

Якщо загалом слушно, що ясність щодо мети своїх зусиль є суттєвим чинником успіху всякої діяльності людей, то так само певно, що знання потреб у благах у майбутніх відтинках часу є першою передумовою планування всякої людської діяльності, спрямованої на задоволення потреб. Тож хоч би якими були зовнішні умови, за яких розгортається ця діяльність людей, її успіх залежатиме головно від правильного передбачення кількостей благ, які виявляться для них необхідними в майбутніх відтинках часу, – тобто від правильного завчасного формулювання їхніх потреб. Зрозуміло також, що цілковита відсутність передбачення зробила б будь-яке планування діяльності, спрямованої на задоволення людських потреб, цілком неможливим.

Другим чинником, що визначає успіх людської діяльності, є набуте людьми знання про засоби, доступні їм для досягнення бажаних цілей. Тож скрізь, де можна спостерігати людей у діяльності, спрямованій на задоволення їхніх потреб, видно, що вони серйозно дбають про те, щоб здобути якомога точніше знання про кількості благ, доступних їм для цієї мети. Те, як саме вони беруться це робити, є предметом, який займатиме нас у цьому розділі.

Кількості благ, що в будь-який момент доступні різним членам суспільства, визначаються наявними обставинами, і при встановленні цих кількостей єдині завдання, які постають перед людьми, полягають у тому, щоб виміряти й провести інвентаризацію благ, що перебувають у їхньому розпорядженні. Ідеальним результатом цих двох різновидів передбачливої людської діяльності є повне переліковування благ, доступних їм у даний момент часу, їх класифікація за цілком однорідними категоріями та точне визначення кількості одиниць у кожній категорії. У практичному житті, однак, люди не лише далекі від прагнення до цього ідеалу, а й зазвичай навіть не намагаються досягти настільки повної точності, наскільки це можливо за наявного стану мистецтва вимірювання та інвентаризації, а задовольняються лише тим ступенем точності, який потрібен для практичних цілей. Проте промовистим свідченням великого практичного значення, яке точне знання про наявні кількості доступних благ має для багатьох людей, є те, що ми виявляємо цілком винятковий ступінь точності цього знання серед купців, промисловців і взагалі таких осіб, які розвинули високий ступінь передбачливої діяльності. Але навіть на найнижчих рівнях цивілізації ми натрапляємо на певну міру знання про наявні кількості благ, оскільки очевидно, що цілковита відсутність цього знання унеможливила б будь-яку передбачливу діяльність людей, спрямовану на задоволення їхніх потреб.

Тією мірою, якою люди здійснюють планову діяльність, спрямовану на задоволення своїх потреб, вони прагнуть досягти ясності щодо кількостей благ, доступних їм у будь-який момент. Тому скрізь, де вже існує значна торгівля благами, ми побачимо, що люди намагаються скласти судження про кількості благ, які наразі доступні іншим членам суспільства, з якими вони підтримують торговельні зв'язки.

Доки люди не ведуть між собою значної торгівлі, кожна людина, очевидно, має лише незначний інтерес до того, щоб знати, які кількості благ перебувають у руках інших осіб. Однак щойно розвивається широка торгівля, головним чином унаслідок поділу праці, і люди опиняються значною мірою залежними від обміну в задоволенні своїх потреб, вони, природно, набувають вельми очевидного інтересу до того, щоб бути обізнаними не лише про всі блага у власному володінні, а й про блага всіх інших осіб, з якими вони підтримують торговельні відносини, оскільки частина майна цих інших осіб тоді стає доступною для них, якщо не безпосередньо, то опосередковано (через торгівлю).

Щойно суспільство досягає певного рівня цивілізації, дедалі більший поділ праці спричиняє розвиток особливого професійного класу, який діє як посередник в обмінах і виконує для інших членів суспільства не лише механічну частину торговельних операцій (перевезення, розподіл, зберігання благ тощо), а й завдання ведення обліку наявних кількостей. Так ми спостерігаємо, що певний клас людей має особливий професійний інтерес у зборі даних про кількості благ, так званих запасів у найширшому значенні цього слова, що наразі перебувають у розпорядженні різних народів і націй, чию торгівлю вони опосередковують. Дані, які вони збирають, охоплюють менші або більші торговельні регіони (окремі округи, провінції чи навіть цілі країни або континенти) залежно від становища, яке відповідні посередники посідають у комерційному житті. Окрім того, вони мають інтерес до багатьох інших загальних видів інформації, але ми матимемо нагоду обговорити це згодом.

Ведення таких статистичних обліків, оскільки вони стосуються кількостей благ, що наразі перебувають у розпорядженні численних груп осіб або навіть у розпорядженні цілих націй чи груп націй, наражається, однак, на чималі труднощі, позаяк точне визначення цих запасів може бути здійснене лише за допомогою перепису. Процедура перепису передбачає складний апарат державних службовців, що охоплює всю торговельну територію та наділений необхідними повноваженнями. Такий апарат може бути забезпечений лише національними урядами, причому ними – тільки в межах їхніх власних територій. Понад те, перепис виявляється неефективним навіть у цих межах, як відомо кожному фахівцеві, коли йдеться про блага, наявні кількості яких нелегко піддаються офіційному переліковуванню.

Переписи, до того ж, можуть зручно проводитися лише час від часу. Власне, зазвичай їх можливо проводити тільки зі значними проміжками часу. Тож дані, отримані в певний момент часу щодо всіх благ, наявні кількості яких зазнають сильних коливань, нерідко вже втратять практичну цінність, навіть якщо ці цифри й можуть претендувати на надійність.

Урядова діяльність, спрямована на визначення кількостей благ, доступних у будь-який момент даному народові чи нації, через це, природно, обмежується: (1) благами, кількості яких зазнають лише незначних змін, як це має місце із землею, будівлями, свійськими тваринами, транспортними засобами тощо, оскільки перепис таких предметів, проведений у певний момент часу, зберігає свою чинність і для пізніших моментів часу; та (2) благами, наявні кількості яких підлягають такому ступеню публічного контролю, що правильність отриманих цифр тим самим гарантується принаймні певною мірою.

З огляду на той очевидний інтерес, який діловий світ за щойно описаних обставин має до якомога точнішого знання кількостей благ, наявних у певних торговельних регіонах, зрозуміло, що він не задовольняється неповними результатами цієї діяльності урядів, що здійснюється, як це здебільшого буває, з малим комерційним розумінням і завжди охоплює лише окремі країни чи частини країн, а не цілі торговельні регіони. Навпаки, діловий світ сам намагається самостійно й нерідко зі значними фінансовими жертвами надати настільки повну й точну інформацію про відповідні кількості, наскільки це можливо. Ця потреба породила численні органи, що слугують особливим інтересам ділового світу, чиє завдання значною мірою полягає в тому, щоб інформувати членів кожної галузі виробництва про поточний стан запасів у різних торговельних регіонах.

Серед цих органів – кореспонденти, яких великі торговельні доми утримують на головних ринках для кожного зі своїх товарів. Один із головних обов'язків цих кореспондентів полягає в тому, щоб безперервно тримати своїх роботодавців поінформованими про стан товарних запасів. Для кожного важливого товару існує також чимало періодично публікованих ділових звітів, що слугують тій самій меті. Кожен, хто уважно стежить за хлібними звітами Bell у Лондоні чи Meyer у Берліні, цукровими звітами Licht у Магдебурзі, бавовняними звітами Ellison and Haywood у Ліверпулі тощо, знайде в них надійну інформацію про поточний стан товарних запасів (та багато інших даних, важливих для ділового світу, які я обговорю згодом), що ґрунтується на дослідженнях різного роду й на дотепних обчисленнях там, де дослідження нездійсненне. Ці оцінки товарних запасів справляють, як ми побачимо, цілком виразний вплив на економічні явища, зокрема на формування цін. Бавовняні звіти Ellison and Haywood, наприклад, містять періодичну інформацію про поточні запаси різних сортів бавовни в Ліверпулі, в Англії загалом, на континенті, а також в Америці, Індії, Єгипті та інших виробничих регіонах; вони регулярно повідомляють нас про кількості бавовни, що перебувають у процесі перевезення у відкритому морі (вантаж на плаву), про порти, до яких вони призначені, та про те, чи перебувають кількості в Англії ще в руках оптовиків, чи вже на складах прядильників або інших покупців, чи призначені на експорт тощо.

Ці звіти ґрунтуються на публічних переписах усякого роду, які діловий світ одразу намагається зробити придатними до використання, якщо вони виявляються бодай скільки-небудь вартими довіри, на інформації, зібраній фаховими кореспондентами в різних місцях, а почасти також на оцінках досвідчених ділових людей із перевіреною надійністю. Вони охоплюють не лише запаси, доступні в будь-який даний момент, а й кількості благ, які, як очікується, перебуватимуть у розпорядженні людей у майбутніх часових періодах.²⁰ У згаданих вище звітах Licht, наприклад, можна знайти не лише новини про коливання цукрових запасів у всіх торговельних регіонах, що мають зв'язки з Німеччиною, а й вичерпну добірку фактів щодо виробництва сировини та промислового виробництва. Зокрема, там можна знайти поточні повідомлення про площу землі, засіяної цукровою тростиною та цукровими буряками, про теперішній стан врожаю тростини та буряків, про очікуваний вплив погоди на строки та кількісні й якісні результати збирання врожаю, про сам урожай, про потужності цукрових фабрик і рафінадних заводів, про кількість цих підприємств, що працюють, і кількість тих, що простоюють, про обсяг іноземної та вітчизняної продукції, що, як очікується, надійде на німецький ринок, та строки очікуваного надходження, про технічний прогрес у методах виробництва цукру, про порушення в розподільчому апараті тощо. Подібні дані про інші товари містяться в інших ділових звітах, згаданих у попередньому абзаці.

Таких звітів зазвичай достатньо, щоб поінформувати діловий світ про наявні кількості певних товарів у більш або менш широких торговельних регіонах, що стосуються кожного товару, та надати йому основу для судження про ймовірні зміни запасів. Там, де існує дійсна невизначеність, звіти слугують для того, щоб привернути увагу до цієї обставини, так що в усіх випадках, коли результат певної операції залежить від більшої чи меншої наявної кількості блага, його ризикований характер доводиться до відома ділового світу.

3. Походження людського господарства та економічних благ

A. Економічні блага.

У двох попередніх розділах ми побачили, як окремі особи, а також мешканці цілих країн і груп країн, об'єднаних торгівлею, намагаються скласти судження, з одного боку, про свої потреби на майбутні часові періоди та, з іншого боку, про кількості благ, доступних їм для задоволення цих потреб, аби в такий спосіб здобути незамінну основу для діяльності, спрямованої на задоволення своїх потреб. Завдання, до якого ми тепер звертаємося, полягає в тому, щоб показати, як люди на основі цього знання спрямовують наявні кількості благ (споживчих благ і засобів виробництва) на якомога повніше задоволення своїх потреб.

Дослідження потреб у благу та наявних його кількостей може встановити існування одного з трьох таких співвідношень:

(а) що потреби більші за наявну кількість.

(б) що потреби менші за наявну кількість.

(в) що потреби та наявна кількість рівні.

Перше з цих співвідношень – коли частина потреб у благу неминуче має залишатися незадоволеною – ми можемо регулярно спостерігати у переважній більшості благ. Я не маю на увазі тут предмети розкоші, оскільки для них це співвідношення видається самоочевидним. Але навіть найгрубіший одяг, найзвичайніше житло та обстава, найбуденніша їжа тощо є благами цього роду. Навіть земля, каміння та найнікчемніші види мотлоху, як правило, не доступні нам у таких великих кількостях, щоб ми не могли застосувати ще більших їх кількостей.

Скрізь, де це співвідношення виявляється стосовно даного часового періоду – тобто скрізь, де люди усвідомлюють, що потреби в благу перевищують наявну його кількість, – вони доходять подальшого розуміння, що жодна частина наявної кількості, у будь-який практично значущий спосіб, не може втратити своїх корисних властивостей чи бути вилученою з-під людського контролю без того, щоб не спричинити, що деякі конкретні людські потреби, раніше забезпечені, залишаться незадоволеними, або без того, щоб не спричинити, що ці потреби тепер будуть задоволені менш повно, ніж раніше.

Перші наслідки цього розуміння для діяльності людей, що прагнуть задовольнити свої потреби якомога повніше, полягають у тому, що вони намагаються: (1) утримувати у своєму розпорядженні кожну одиницю блага, яка перебуває в цьому кількісному співвідношенні, та (2) зберігати його корисні властивості.

Подальшим наслідком знання про це співвідношення між потребами та наявними кількостями є те, що люди усвідомлюють, з одного боку, що за всіх обставин частина їхніх потреб у відповідному благу залишиться незадоволеною, та, з іншого боку, що будь-яке неналежне застосування часткових кількостей цього блага неминуче призведе до того, що частина потреб, які були б забезпечені належним застосуванням наявної кількості, залишиться незадоволеною.

Відповідно, стосовно блага, на яке поширюється обговорюване відношення, люди прагнуть у передбачливій діяльності, спрямованій на задоволення своїх потреб: (3) зробити вибір між важливішими своїми потребами, які вони задовольнять наявною кількістю відповідного блага, і потребами, які вони змушені залишити незадоволеними, та (4) досягти найбільшого можливого результату певною кількістю блага або певного результату найменшою можливою кількістю – інакше кажучи, спрямувати доступні їм кількості споживчих благ, і насамперед наявні кількості засобів виробництва, на задоволення своїх потреб у найбільш доцільний спосіб.

Сукупність людських дій, спрямованих на ці чотири цілі, називається господарюванням, а блага, що перебувають у кількісному відношенні, про яке йшлося в попередньому викладі, є його винятковими об'єктами. Ці блага є економічними благами на противагу тим благам, щодо яких люди не вбачають жодної практичної необхідності господарювати – з причин, які, як ми побачимо далі, можна звести до кількісних відношень, доступних для точного вимірювання, так само як це було показано можливим у випадку економічних благ.

Але перш ніж перейти до демонстрації цих відношень і явищ життя, що ними зрештою визначаються, ми розглянемо одне явище суспільного життя, яке набуло незмірного значення для людського добробуту і яке у своїх остаточних причинах випливає з того самого кількісного відношення, з яким ми ознайомилися раніше в цьому розділі.

Досі ми викладали явища життя, що випливають із того факту, що потреби людей у багатьох благах є більшими за доступні їм кількості, у дуже загальний спосіб і без особливої уваги до суспільної організації людей. Тому сказане до цього моменту однаково стосується як ізольованого індивіда, так і цілого суспільства, хоч би як воно було організоване. Але суспільне життя людей, які переслідують свої індивідуальні інтереси навіть як члени суспільства, виявляє особливе явище у випадку всіх благ, наявні кількості яких є меншими за потреби в них. Виклад цього явища може знайти тут своє місце.

Якщо обговорюване кількісне відношення виникає в суспільстві (тобто якщо потреби суспільства в певному благу є більшими за його наявну кількість), то, відповідно до сказаного раніше, неможливо, щоб відповідні потреби всіх індивідів, які становлять суспільство, були повністю задоволені. Навпаки, немає нічого певнішого за те, що потреби деяких членів цього суспільства будуть задоволені або зовсім ні, або, в усякому разі, лише в неповний спосіб. Тут людський своєкорисливий інтерес знаходить спонуку дати про себе знати, і там, де наявної кількості не вистачає для всіх, кожен індивід намагатиметься забезпечити свої власні потреби якомога повніше, виключаючи інших.

У цій боротьбі різні індивіди досягнуть вельми різного ступеня успіху. Але хоч би в який спосіб блага, на які поширюється це кількісне відношення, були поділені, потреби деяких членів суспільства не будуть задоволені зовсім або будуть задоволені лише неповно. Тому ці особи матимуть інтереси, протилежні інтересам нинішніх власників, щодо кожної частини наявної кількості благ. Але з цією протилежністю інтересів суспільству стає необхідно захищати окремих індивідів у володінні благами, на які поширюється це відношення, від усіх можливих актів насильства. У такий спосіб ми приходимо до економічного походження нашого нинішнього правопорядку, і насамперед так званого захисту володіння – основи власності.

Отже, людське господарство і власність мають спільне економічне походження, оскільки обидва мають як остаточну причину свого існування той факт, що існують блага, наявні кількості яких є меншими за потреби людей. Тому власність, як і людське господарство, не є довільним винаходом, а радше єдиним практично можливим розв'язанням проблеми, яка за самою природою речей накладається на нас невідповідністю між потребами в усіх економічних благах і наявними їхніми кількостями.

Як наслідок, неможливо скасувати інститут власності, не усунувши причин, які з необхідністю його породжують, – тобто без того, щоб водночас збільшити наявні кількості всіх економічних благ настільки, аби потреби всіх членів суспільства могли бути задоволені повністю, або без того, щоб зменшити потреби людей достатньо для того, аби наявних благ вистачило для повного задоволення їхніх потреб. Не встановивши такої рівноваги між потребами і наявними кількостями, новий суспільний лад справді міг би забезпечити, щоб наявні кількості економічних благ використовувалися для задоволення потреб інших осіб, ніж нині. Але таким перерозподілом він ніколи не зміг би подолати того факту, що були б особи, чиї потреби в економічних благах або зовсім не задовольнялися б, або задовольнялися лише неповно, і від чиїх можливих актів насильства власників економічних благ довелося б захищати. Власність у цьому сенсі є тому невіддільною від людського господарства в його суспільній формі, і всі плани суспільної реформи можуть розумно бути спрямовані лише на доцільний розподіл економічних благ, але ніколи на скасування самого інституту власності.

B. Неекономічні блага.

У попередньому розділі я описав повсякденні явища, що випливають із того факту, що потреби в певних благах є більшими за їхні наявні кількості. Тепер я продемонструю явища, що постають із протилежного відношення, – тобто як наслідок відношення, в якому потреби людей у певному благу є меншими за доступну їм його кількість.

Перший результат цього відношення полягає в тому, що люди не лише знають, що задоволення всіх їхніх потреб у таких благах цілком забезпечене, але знають також, що вони не здатні вичерпати всю наявну кількість таких благ для задоволення цих потреб.

Припустимо, що село залежить у водопостачанні від гірського потоку з нормальним стоком 200 000 відер води на день. Однак під час злив, а також навесні, коли в горах тане сніг, стік зростає до 300 000 відер. У часи найбільшої посухи він падає лише до 100 000 відер води на день. Припустимо далі, що мешканці села для пиття та інших потреб зазвичай потребують 200, а щонайбільше 300, відер на день для повного задоволення своїх потреб. Їхня найвища потреба у 300 відер контрастує з наявним мінімумом щонайменше 100 000 відер на день. У цьому і в усякому іншому випадку, де виявляється кількісне відношення такого роду, ясно не лише те, що задоволення всіх потреб у відповідному благу забезпечене, але й те, що господарюючі індивіди зможуть використати наявну кількість лише частково для задоволення своїх потреб. Очевидно також, що часткові кількості цих благ можуть бути вилучені з їхнього розпорядження або можуть втратити свої корисні властивості без жодного спричиненого цим зменшення в задоволенні їхніх потреб, за умови тільки, що зазначене вище кількісне відношення при цьому не буде обернене. Як наслідок, господарюючі люди не зазнають жодної практичної необхідності ані зберігати кожну одиницю таких благ, що є в їхньому розпорядженні, ані оберігати її корисні властивості.

Так само не можна спостерігати третього і четвертого з описаних вище явищ людської господарської діяльності у випадку благ, наявні кількості яких перевищують потреби в них. Якби таке відношення існувало, то який був би сенс у будь-якій спробі зробити вибір між потребами, які люди мали б задовольнити наявною кількістю, і потребами, із залишенням яких незадоволеними вони змирилися б, коли вони не здатні вичерпати всю доступну їм кількість навіть за найповнішого задоволення всіх своїх потреб? І що могло б спонукати людей досягати найбільшого можливого результату кожною кількістю таких благ і будь-якого даного результату найменшою можливою кількістю?

Звідси ясно, що всі різноманітні форми, в яких виражає себе людська господарська діяльність, відсутні у випадку благ, наявні кількості яких є більшими за потреби в них, так само природно, як вони з необхідністю будуть присутні у випадку благ, на які поширюється протилежне кількісне відношення. Тому вони не є об'єктами людського господарства, і з цієї причини ми називаємо їх неекономічними благами.

До цього моменту ми розглядали відношення, що лежить в основі неекономічного характеру благ, у загальний спосіб, – тобто без огляду на нинішню суспільну організацію людей. Залишається тільки завдання вказати на особливі суспільні явища, що постають із цього кількісного відношення.

Як ми бачили, зусилля окремих членів суспільства здобути в розпорядження кількості благ, достатні для їхніх потреб, виключаючи всіх інших членів, бере свій початок у тому факті, що кількість певних благ, доступна суспільству, є меншою за потреби в них. Оскільки тому неможливо, коли таке відношення існує, задовольнити потреби всіх індивідів повністю, кожен індивід відчуває спонуку задовольнити свої власні потреби, виключаючи всіх інших господарюючих індивідів. Так, коли всі члени суспільства змагаються за певну кількість благ, якої за жодних обставин недостатньо для повного задоволення всіх потреб різних індивідів, практичне розв'язання цього конфлікту інтересів, як ми бачили, мислиме лише тоді, коли різні частки всієї кількості, що є в розпорядженні суспільства, переходять у володіння деяких господарюючих індивідів і коли ці індивіди захищені суспільством у своєму володінні, виключаючи всіх інших індивідів у господарстві.

Ситуація стосовно благ, що не мають економічного характеру, є докорінно іншою. Тут кількості благ, що є в розпорядженні суспільства, є більшими за його потреби, унаслідок чого всі індивіди здатні задовольнити свої відповідні потреби повністю, а частки наявної кількості благ залишаються невикористаними, бо вони є непотрібними для задоволення людських потреб. За таких обставин немає жодної практичної необхідності для будь-якого індивіда забезпечувати собі частку цілого, достатню для задоволення його потреб, оскільки саме лише визнання кількісного відношення, відповідального за неекономічний характер відповідних благ, дає йому достатню впевненість у тому, що навіть якби всі інші члени суспільства повністю задовольнили свої потреби в цих благах, для нього все одно залишилося б більш ніж достатньо кількостей, аби задовольнити свої потреби.

Як учить досвід, зусилля окремих індивідів у суспільстві тому не спрямовані на забезпечення собі володіння кількостями неекономічних благ для задоволення своїх власних індивідуальних потреб, виключаючи інших індивідів. Тому ці блага не є ані об'єктами господарства, ані об'єктами людського прагнення до власності. Навпаки, ми можемо дійсно спостерігати картину комунізму стосовно всіх благ, що перебувають у відношенні, яке спричиняє неекономічний характер; бо люди є комуністами всюди, де це можливо за наявних природних умов. У містах, розташованих на річках із більшою кількістю води, ніж потрібно мешканцям для задоволення їхніх потреб, кожен іде до річки набрати будь-яку бажану кількість води. У незайманих лісах кожен безперешкодно бере потрібну йому кількість деревини. І кожен впускає до свого будинку стільки світла й повітря, скільки вважає за належне. Цей комунізм так само природно засновується на неекономічному відношенні, як власність засновується на відношенні економічному.

C. Відношення між економічними і неекономічними благами.

У двох попередніх розділах ми розглянули природу і походження людського господарства та продемонстрували, що відмінність між економічними і неекономічними благами зрештою засновується на відмінності, доступній для точного визначення, у відношенні між потребами в цих благах і наявними їхніми кількостями.

Але якщо це встановлено, то так само очевидно, що економічний чи неекономічний характер благ не є нічим притаманним їм, ані будь-якою їхньою властивістю, і що тому всяке благо, без огляду на його внутрішні властивості чи його зовнішні ознаки, набуває економічного характеру, коли вступає в пояснене вище кількісне відношення, і втрачає його, коли це відношення обертається.²¹

Економічний характер аж ніяк не обмежений благами, що є об'єктами людського господарства в суспільному контексті. Якщо потреби ізольованого індивіда в певному благу перевищують доступну йому кількість цього блага, ми спостерігатимемо, як він зберігає у своєму розпорядженні кожну одиницю, береже її для застосування у спосіб, найкраще пристосований до задоволення його потреб, і здійснює вибір між потребами, які він задовольнить наявною в нього кількістю, і потребами, які він залишить незадоволеними. Ми також виявимо, що той самий індивід не має жодної підстави займатися цією діяльністю стосовно благ, доступних йому в кількостях, що перевищують його потреби. Отже, економічні та неекономічні блага існують і для ізольованого індивіда. Тому причиною економічного характеру блага не може бути той факт, що воно є або «об'єктом обміну», або «об'єктом власності». Так само й той факт, що одні блага є продуктами праці, тоді як інші даються нам природою без праці, не може з більшою справедливістю бути поданий як критерій розрізнення економічного та неекономічного характеру, попри те, що чимало хитромудрих міркувань було присвячено спробам витлумачити дійсні явища, які суперечать цьому погляду, у сенсі, що йому не суперечить. Адже досвід говорить нам, що багато благ, на які не було витрачено жодної праці (намивні землі, водна сила тощо), виявляють економічний характер щоразу, коли вони доступні в кількостях, що не задовольняють наших потреб. Так само й той факт, що річ є продуктом праці, сам собою не обов'язково надає їй характеру блага, а тим паче економічного характеру. Отже, праця, витрачена на виробництво блага, не може бути критерієм економічного характеру. Навпаки, очевидно, що цей критерій слід шукати винятково у співвідношенні між потребами в благах і доступними їх кількостями.

Понад те, досвід учить нас, що блага одного й того самого роду в одних місцях не виявляють економічного характеру, а в інших місцях є економічними благами, і що блага одного й того самого роду й у тому самому місці набувають і втрачають свій економічний характер зі зміною обставин.

Тоді як кількості свіжої питної води в краях, багатих на джерела, необробленого лісу в незайманих пралісах, а в деяких країнах навіть землі не мають економічного характеру, ці самі блага водночас виявляють економічний характер в інших місцях. Не менш численні приклади благ, які в певний час і в певному місці не мають економічного характеру, але які в цьому самому місці в інший час набувають економічного характеру. Тому ці відмінності між благами та їхня мінливість не можуть ґрунтуватися на властивостях самих благ. Навпаки, у разі сумніву в усіх випадках можна переконатися, шляхом точного й ретельного дослідження цих співвідношень, що коли блага одного й того самого роду мають різний характер у двох різних місцях в один і той самий час, співвідношення між потребами та доступними кількостями в цих двох місцях є різним, і що скрізь, де в певному місці блага, які первісно мали неекономічний характер, стають економічними благами, або де відбувається протилежне, сталася зміна в цьому кількісному співвідношенні.

Згідно з нашим аналізом, може існувати лише два роди причин, з яких неекономічне благо стає економічним благом: зростання людських потреб або зменшення доступної кількості.

Головними причинами зростання потреб є: (1) зростання чисельності населення, особливо якщо воно відбувається на обмеженій території, (2) зростання людських потреб, унаслідок чого збільшуються потреби будь-якого даного населення, і (3) поступ у пізнанні людьми причинового зв'язку між речами та їхнім добробутом, унаслідок чого виникають нові корисні призначення для благ.

Навряд чи варто вказувати, що всі ці явища супроводжують перехід людства з нижчих на вищі щаблі цивілізації. Звідси як природний наслідок випливає, що з поступом цивілізації неекономічні блага виявляють тенденцію набувати економічного характеру, головним чином тому, що одним із залучених чинників є величина людських потреб, які зростають із поступальним розвитком цивілізації. Якщо до цього додається зменшення доступних кількостей благ, що раніше не виявляли економічного характеру (наприклад, лісу – через вирубування або спустошення лісів, пов'язане з певними фазами культурного розвитку), то немає нічого природнішого за те, що блага, доступні кількості яких на ранішому щаблі цивілізації значно перевищували потреби й які тому не виявляли економічного характеру, з плином часу стають економічними благами. У багатьох місцях, особливо в Новому світі, цей перехід від неекономічного до економічного характеру може бути доведений історично для багатьох благ, особливо лісу та землі. Ба більше, цей перехід можна спостерігати навіть нині. Попри те, що відомості в цій царині є лише уривчастими, я вважаю, що в Німеччині, колись такій густо вкритій лісами, знайдеться небагато місць, де мешканці колись не пережили цього переходу – наприклад, у випадку дров.

З усього сказаного зрозуміло, що всі зміни, унаслідок яких економічні блага стають неекономічними благами, і навпаки, унаслідок яких останні стають економічними благами, можуть бути зведені просто до зміни співвідношення між потребами та доступними кількостями.

Блага, що посідають проміжне становище між економічними та неекономічними благами щодо ознак, які вони виявляють, можуть претендувати на особливий науковий інтерес.

До цього класу слід зарахувати передусім такі блага у високоцивілізованих країнах, які виробляються урядом і пропонуються для громадського користування в таких великих кількостях, що будь-яка бажана їх кількість є в розпорядженні навіть найбіднішого члена суспільства, унаслідок чого вони не набувають економічного характеру для споживачів.

Громадська шкільна освіта, наприклад, у високорозвиненому суспільстві зазвичай є таким благом. Чиста здорова питна вода також вважається мешканцями багатьох міст благом такої важливості, що там, де природа не робить її рясно доступною, вона підводиться акведуками до громадських водограїв у таких великих кількостях, що не лише цілком задовольняються потреби мешканців у питній воді, але й, як правило, доступні значні кількості понад ці потреби. Тоді як навчання вчителем є економічним благом для тих, хто потребує такого навчання, у суспільствах на низькому щаблі цивілізації, це саме благо стає неекономічним благом у більш високорозвинених суспільствах, оскільки воно надається державою. Подібно ж у багатьох великих містах чиста й здорова питна вода, яка раніше мала економічний характер для споживачів, стає неекономічним благом.

І навпаки, блага, що природно доступні в кількостях, які перевищують потреби, можуть набути економічного характеру для своїх споживачів, якщо якийсь могутній індивід відсторонює інших членів господарства від вільного їх придбання та використання. У густо вкритих лісами країнах є багато сіл, оточених природними лісами, що рясніють лісовими матеріалами. У таких місцях доступна кількість лісу значно перевищує потреби мешканців, і незрубаний ліс не мав би економічного характеру за природного перебігу подій. Але коли якась могутня особа захоплює весь ліс або більшу його частину, вона може так регулювати кількості лісу, фактично доступні мешканцям свого села, що ліс попри все набуває для них економічного характеру. У сильно вкритих лісами Карпатах, наприклад, є численні місцевості, де селяни (колишні кріпаки) мусять купувати потрібний їм ліс у великих землевласників, навіть тоді, коли останні дають щороку згнити багатьом тисячам колод у лісі, оскільки доступні їм кількості значно перевищують їхні теперішні потреби. Це, однак, випадок, у якому блага, що не мали б економічного характеру за природного перебігу подій, штучно стають економічними благами для споживачів. За таких обставин ці блага дійсно виявляють усі явища економічного життя, що характерні для економічних благ.²²

Нарешті, до цієї категорії належать блага, які наразі не виявляють економічного характеру, але які, з огляду на майбутній розвиток, уже розглядаються господарюючими людьми як економічні блага в багатьох аспектах. Точніше, якщо доступна кількість неекономічного блага безперервно зменшується, або якщо потреби в ньому безперервно зростають, і співвідношення між потребами та доступною кількістю таке, що можна передбачити остаточний перехід даного блага з неекономічного до економічного стану, господарюючі індивіди зазвичай роблять частини доступної кількості об'єктами своєї економічної діяльності. Вони робитимуть це навіть тоді, коли фактично ще панує кількісне співвідношення, відповідальне за неекономічний характер блага, і, живучи як члени суспільства, зазвичай забезпечуватимуть собі свої індивідуальні потреби, заволодіваючи кількостями, що відповідають цим потребам. Те саме міркування стосується неекономічних благ, доступні кількості яких зазнають таких різких коливань, що лише розпорядження певним надлишком у звичайні часи забезпечує розпорядження потребами в часи нестачі. Воно стосується також усіх неекономічних благ, щодо яких межа між потребами та доступними кількостями вже настільки близька (сюди передусім належить третій випадок, згаданий на с. 94), що будь-яке зловживання чи необізнаність із боку деяких членів господарства можуть легко стати шкідливими для інших, або коли особливі міркування (наприклад, міркування зручності чи чистоти) роблять, мабуть, доцільним заволодіння частковими кількостями неекономічних благ. З цих та подібних причин явище власності можна спостерігати й у випадку благ, які видаються нам, з огляду на інші аспекти економічного життя, ще неекономічними благами.

Нарешті, я хотів би звернути увагу своїх читачів на обставину, що має велике значення для оцінювання економічного характеру благ. Я маю на увазі відмінності в якості благ. Якщо загальна доступна кількість блага недостатня для задоволення потреб у ньому, кожна відчутна частина загальної кількості стає об'єктом людського господарства і, отже, економічним благом, хоч би якою була його якість. А якщо доступні кількості блага більші за потреби в ньому, і тому існують частини загального запасу, що не використовуються для задоволення жодної потреби, то всі одиниці блага мусять, відповідно до вже сказаного про природу неекономічних благ, мати неекономічний характер, якщо всі вони є точно однакової якості. Але якщо деякі частини доступного запасу блага мають певні переваги над іншими частинами, і ці переваги є такого роду, що різні людські потреби можуть бути краще задоволені або, загалом, повніше задоволені завдяки використанню цих, а не інших, менш корисних частин, то може статися, що блага кращої якості набудуть економічного характеру, тоді як інші (гірші) блага ще виявлятимуть неекономічний характер. Так, у країні з надміром землі, наприклад, земля, що є кращою через склад ґрунту або з огляду на своє розташування, може вже набути економічного характеру, тоді як бідніші землі ще виявляють неекономічний характер. А в місті, розташованому на річці з питною водою нижчої якості, кількості джерельної води можуть уже бути об'єктами індивідуального господарства, коли річкова вода ще не виявляє економічного характеру.

Отже, якщо ми іноді виявляємо, що різні частини всього запасу блага різняться за характером в один і той самий час, причина й у цьому випадку завжди полягає винятково в тому факті, що доступні кількості благ кращого ґатунку менші за потреби, тоді як гірші блага доступні в кількостях, що перевищують потреби (потреби, не покриті благами кращого ґатунку). Тому такі випадки не становлять винятків, а навпаки, є підтвердженням принципів, викладених у цьому розділі.

D. Закони, що керують економічним характером благ.

У нашому дослідженні законів, що керують людськими потребами, ми дійшли результату, що існування потреб у благах вищого порядку залежить: (1) від того, чи маємо ми потреби у відповідних благах нижчого порядку, а також (2) від того, чи ці потреби в благах нижчого порядку ще не задоволені або принаймні не задоволені повністю. Ми визначили економічне благо як благо, доступна кількість якого не задовольняє потреб повністю, і таким чином маємо принцип, що існування потреб у благах вищого порядку залежить від того, чи мають відповідні блага нижчого порядку економічний характер.

У місцевостях, де чиста й здорова питна вода наявна в кількостях, що перевищують потреби населення, і де це благо тому не виявляє економічного характеру, не можуть виникнути потреби в різноманітних знаряддях чи засобах транспортування, які слугують виключно для перенесення, проведення трубами та фільтрування питної води. А в краях, де від природи в надлишку є дрова (точніше, дерева) і де внаслідок цього це благо має неекономічний характер, очевидно, від самого початку відсутні будь-які потреби в благах вищого порядку, придатних виключно для виробництва дров. З другого боку, у краях, де дрова чи питна вода мають економічний характер, потреби у відповідних благах вищого порядку, безперечно, існуватимуть.

Та якщо тепер встановлено, що людські потреби в благах вищого порядку визначаються економічним характером відповідних благ нижчого порядку і що потреби в благах вищого порядку взагалі не можуть виникнути, якщо ці блага не застосовні до виробництва економічних благ, то звідси випливає, що потреби в благах вищого порядку в цьому разі ніколи не можуть стати більшими за їхні наявні кількості, хоч би якими малими ці кількості були, а отже, від самого початку неможливо, щоб ці блага набули економічного характеру.

Із цього ми виводимо загальний засновок, що економічний характер благ вищого порядку залежить від економічного характеру благ нижчого порядку, для виробництва яких вони слугують. Інакше кажучи, жодне благо вищого порядку не може набути економічного характеру чи зберегти його, якщо воно не придатне для виробництва якогось економічного блага нижчого порядку.

Якщо, отже, розглядаються блага нижчого порядку, що виявляють економічний характер, і якщо постає питання про кінцеві причини їхнього економічного характеру, то було б цілковитим перевертанням справжнього співвідношення припускати, ніби вони є економічними благами тому, що блага, застосовані для їхнього виробництва, виявляли економічний характер ще до того, як було розпочато виробничий процес. Таке припущення суперечило б, по-перше, усьому досвідові, який навчає нас, що з благ вищого порядку, чий економічний характер не підлягає жодному сумніву, можуть бути вироблені цілком непотрібні речі, а внаслідок економічного незнання їх насправді й виробляють – речі, що не мають навіть благового характеру, не кажучи вже про економічний. Понад те, можна уявити випадки, коли з економічних благ вищого порядку можуть бути вироблені речі, що мають благовий, але не економічний характер. Задля наочності досить лише уявити людей, які використовують коштовні економічні блага, щоб виробляти деревину в незайманих лісах, накопичувати запаси питної води в краях, рясних на прісноводні джерела, чи виготовляти повітря тощо!

Отже, економічний характер блага не може бути наслідком тієї обставини, що його вироблено з економічних благ вищого порядку, і це пояснення довелося б у всякому разі відкинути, навіть якби воно не містило ще й дальшої внутрішньої суперечності. Пояснення економічного характеру благ нижчого порядку через економічний характер благ вищого порядку є лише псевдопоясненням, і, окрім того, що воно хибне й суперечить усьому досвідові, воно навіть не задовольняє формальних умов пояснення явища. Якщо ми пояснюємо економічний характер благ першого порядку через економічний характер благ другого порядку, останній – через економічний характер благ третього порядку, цей знову ж – через економічний характер благ четвертого порядку і так далі, то розв'язання проблеми не просувається по суті ні на крок, оскільки питання про останню й справжню причину економічного характеру благ усе ще залишається без відповіді.

Однак наше попереднє пояснення показує, що людина зі своїми потребами та своїм розпорядженням засобами для їх задоволення сама є тією точкою, у якій людське господарське життя водночас починається й закінчується. Спершу людина зазнає потреб у благах першого порядку і робить ті з них, наявні кількості яких менші за її потреби, об'єктами своєї господарської діяльності (тобто поводиться з ними як з економічними благами), тоді як вона не знаходить жодного практичного спонукання вводити інші блага у сферу своєї господарської діяльності.

Згодом думка та досвід ведуть людей до дедалі глибшого розуміння причинних зв'язків між речами, а надто співвідношень між речами та їхнім добробутом. Вони вчаться користуватися благами другого, третього та вищих порядків. Але щодо цих благ, як і щодо благ першого порядку, вони виявляють, що одні з них наявні в кількостях, які перевищують їхні потреби, тоді як з іншими переважає протилежне співвідношення. Тому вони поділяють і блага вищого порядку на одну групу, яку вони включають у сферу своєї господарської діяльності, та іншу групу, яку вони не відчувають жодної практичної потреби трактувати в такий спосіб. У цьому й полягає походження економічного характеру благ вищого порядку.

4. Багатство

Раніше (с. 76) ми назвали „всю сукупність благ, що перебувають у розпорядженні особи", її майном. Усю сукупність економічних благ, що перебувають у розпорядженні господарюючого індивіда,²³ ми, з другого боку, називатимемо його багатством.²⁴,²⁵ Неекономічні блага, що перебувають у розпорядженні господарюючого індивіда, не є об'єктами його господарства, а отже, не повинні розглядатися як частини його багатства. Ми бачили, що економічні блага – це блага, наявні кількості яких менші за потреби в них. Тому багатство можна також визначити як усю сукупність благ, що перебувають у розпорядженні господарюючого індивіда, кількості яких менші за потреби в них. Отже, якби існувало суспільство, де всі блага були б наявні в кількостях, що перевищують потреби в них, то не було б ані економічних благ, ані будь-якого „багатства". Хоча багатство, таким чином, є мірою того ступеня повноти, з яким одна особа може задовольняти свої потреби порівняно з іншими особами, що провадять господарську діяльність за тих самих умов, воно ніколи не є абсолютною мірою її добробуту,²⁶ адже найвищий добробут усіх індивідів та суспільства було б досягнуто, якби кількості благ, що перебувають у розпорядженні суспільства, були такими великими, що ніхто не потребував би багатства.

Ці зауваги мають на меті ввести в розв'язання проблеми, яка через позірні суперечності, до яких вона призводить, здатна породити недовіру до правильності засад нашої науки. Проблема постає з того факту, що неперервне зростання кількостей економічних благ, доступних господарюючим індивідам, неминуче спричинило б те, що ці блага зрештою втратили б свій економічний характер, і в такий спосіб призвело б до того, що складники багатства зазнали б зменшення. Звідси ми маємо дивну суперечність, що неперервне зростання об'єктів багатства мало б своїм неминучим кінцевим наслідком зменшення багатства.²⁷

Припустімо, що кількість певної мінеральної води, доступної народові, менша за потреби в ній. Різні частки цього блага, що перебувають у розпорядженні окремих господарюючих осіб, а також самі мінеральні джерела є тому економічними благами, а отже, складовими частинами багатства. Припустімо тепер, що ця лікувальна вода раптом починає текти кількома струмками в такій рясній мірі, що втрачає свій попередній економічний характер. Немає нічого певнішого за те, що кількості мінеральної води, які перебували в розпорядженні господарюючих індивідів до цієї події, а також самі мінеральні джерела тепер перестали б бути складниками багатства. Отже, справді мало б місце те, що поступове зростання складових частин багатства зрештою спричинило б зменшення багатства.

Цей парадокс на перший погляд надзвичайно вражає, але за докладнішого розгляду виявляється лише позірним. Як ми бачили раніше, економічні блага – це блага, наявні кількості яких менші за потреби в них. Це блага, яких є часткова нестача, а багатство господарюючих індивідів є не чим іншим, як сумою цих благ. Якщо їхні наявні кількості поступово збільшуються, доки вони зрештою не втратять свого економічного характеру, нестачі вже не існує, і вони виходять із категорії благ, що становлять багатство господарюючих індивідів, – тобто вони залишають клас благ, яких є часткова нестача. Безперечно, немає жодної суперечності в тому, що поступове зростання блага, якого раніше була нестача, зрештою призводить до того результату, що це благо перестає бути в дефіциті.

Навпаки, твердження, що поступове зростання економічних благ має зрештою привести до зменшення числа благ, яких раніше була нестача, є для кожного настільки ж безпосередньо очевидним, як і протилежне твердження, що тривале зменшення рясно наявних (неекономічних) благ має зрештою зробити їх певною мірою рідкісними – а отже, складниками багатства, яке тим самим зростає.

Наведений вище парадокс, який порушували не лише щодо обсягу об'єктів багатства, а аналогічним чином і щодо цінності та ціни економічних благ,²⁸ є тому лише позірним і ґрунтується на хибному тлумаченні природи багатства та його складників.

Ми визначили багатство як усю сукупність економічних благ, що перебувають у розпорядженні господарюючого індивіда. Існування будь-якого предмета багатства передбачає, отже, господарюючого індивіда чи принаймні такого, на чию користь здійснюються акти господарювання. Кількості економічних благ, призначені для певної мети, не є тому багатством в економічному сенсі слова. Фікція юридичної особи може бути слушною для цілей правової практики чи навіть для цілей юридичних побудов, але не для нашої науки, яка рішуче відкидає всі фікції. Так звані „довірчі фонди"²⁹ є тому кількостями економічних благ, присвяченими певним цілям, але вони не є багатством в економічному сенсі слова.

Це підводить до питання про природу публічного багатства. Держави, провінції, громади та об'єднання загалом мають у своєму розпорядженні кількості економічних благ, щоб задовольняти свої потреби, реалізовувати свої цілі. Тут фікція юридичної особи не є необхідною для політекономіста. Не вдаючись до жодної фікції, він може спостерігати господарюючу одиницю, суспільну організацію, чий персонал управляє певними економічними благами, доступними їй задля задоволення її потреб, і спрямовує їх до цієї мети. Тому ніхто не вагатиметься визнати існування державного, провінційного, муніципального та корпоративного багатства.

Інша річ із тим, що позначається терміном „національне багатство". Тут ми маємо справу не з усією сукупністю економічних благ, доступних нації задля задоволення її потреб, керованих державними службовцями та присвячених ними її цілям, а з усією сукупністю благ, що перебувають у розпорядженні окремих господарюючих індивідів та об'єднань суспільства задля їхніх індивідуальних цілей. Отже, ми маємо справу з поняттям, яке відхиляється в кількох важливих аспектах від того, що ми називаємо багатством.

Якщо ми вдамося до фікції, мислячи всю сукупність господарюючих осіб у суспільстві – кожна з яких прагне задоволення своїх особливих потреб і нерідко керована інтересами, протилежними інтересам інших, – як одну велику господарюючу одиницю, і якщо ми далі припустимо, що кількості економічних благ, які перебувають у розпорядженні окремих господарюючих індивідів, застосовуються не до задоволення їхніх особливих потреб, а до задоволення потреб усієї сукупності індивідів, що складають господарство, тоді ми, звісно, доходимо до поняття суми економічних благ, що перебувають у розпорядженні господарюючої одиниці (тут – у розпорядженні суспільства) і є доступними задля задоволення її колективних потреб. Таке поняття можна було б слушно позначити терміном „національне багатство". Але за наших теперішніх суспільних устроїв сума економічних благ, що перебувають у розпорядженні окремих господарюючих членів суспільства задля задоволення їхніх особливих індивідуальних потреб, очевидно, становить не багатство в економічному сенсі терміна, а радше комплекс багатств, пов'язаних між собою людським спілкуванням та торгівлею.³⁰

Однак потреба в науковому позначенні щойно згаданої суми благ є настільки виправданою, а термін „національне багатство" для цього поняття – настільки загальноприйнятим та узаконеним ужитком, що ми погано прислужилися б цій потребі, якби відмовилися від наявного терміна в міру того, як нам прояснюється правильна природа так званого національного багатства.

Отже, потрібно лише застерегтися від помилки, яка неминуче виникає, якщо не зважати на щойно розглянуте розрізнення. У всіх питаннях, де йдеться суто про кількісне визначення так званого національного багатства, суму багатств окремих осіб нації можна позначати як національне багатство. Але коли йдеться про висновки, що ведуть від величини національного багатства до добробуту народу, або про явища, що випливають із взаємодій між різними господарюючими особами, поняття національного багатства в буквальному розумінні цього терміна неминуче призводить до частих помилок. У всіх цих випадках національне багатство слід радше розглядати як складне сполучення багатств членів суспільства, і нашу увагу слід спрямувати на різні розміри цих окремих багатств.