Лист до редактора

Ludwig von Mises, економіст родом із Відня, що мешкає в Нью-Йорку, у своїй книзі про лібералізм, виданій 1927 року, присвятив один розділ проблемі картелів і монополій. Те, що Mises написав двадцять вісім років тому, сьогодні актуальне як ніколи — і особливо важливе для німецької дискусії про картелі! Тому редактор попросив пана von Mises дозволу передрукувати цей розділ¹. L. von Mises відповідає так: «Вельмишановний докторе Muthesius! Ви запитуєте мене, чи погоджуюсь я на передрук моїх викладок про картелі та монополії, опублікованих двадцять вісім років тому, у Ваших чудових щомісячних аркушах. Ствердна відповідь дається мені нелегко. Те, що я зумів сказати про картелі та монополії 1927 року у своїй книзі „Liberalismus“, є лише одним етапом у моїх зусиллях замінити недостатнє трактування відповідних проблем усіма різновидами „історичної школи“ та катедер-соціалізму кращим ученням. До того ж у цій книзі я мусив бути стислим і відмовитися від дослідження деяких сторін проблеми. Досконале трактування монополій можливе лише в рамках всеохопної національно-економічної теорії. Таку я спробував запропонувати у своїй книзі ‚Human Action‘. Я цілком ясно усвідомлюю, що мої викладки 1927 року не можуть задовольнити читачів Ваших щомісячних аркушів у 1955 році. На противагу цьому я можу лише відіслати до ‚Human Action‘. Там, гадаю, я сказав усе те, що можна сказати про ці проблеми. Якби політика не створювала передумов для виникнення того, що у Сполучених Штатах називають змовами (conspiracies) задля обмеження кількості продукту (restraint of trade), не існувало б скільки-небудь вартої уваги проблеми монополій. Політики проповідують хрестовий похід проти картелів, тоді як роблять усе, щоб уможливити картелювання. Американські антитрестівські закони сьогодні слугують переважно боротьбі проти big business, тобто проти тих підприємств, чиє масове виробництво забезпечує споживача всіма тими речами, які за кордоном називають ознакою американської розкоші. Демагогія Department of Justice кілька років тому постала у найяскравішому світлі, коли під слідство взяли підприємство, що продає продукти харчування в численних філіях. Частка фірми в загальноамериканському обороті цих товарів становила 7 відсотків і в останні роки постійно знижувалася. Здебільшого їй ставили за провину те, що вона збивала ціни ‚місцевого‘ продавця продуктів харчування. Це, щоправда, мусить здаватися непрощенним в очах уряду, чия політика значно здорожує ціни всіх сільськогосподарських продуктів. Уряди не задовольняються тим, що створюють передумови для утворення національних картелів. У міжнародній співпраці вони дбають про виникнення світових монополій. Можливо, у деяких німецьких бібліотеках бракує збірки тих договорів, які Міжнародне бюро праці видало 1943 року. Вивчення цього тому є вельми повчальним. Воно також показує, як московський уряд, що невпинно закликає до боротьби проти монополістичного капіталізму, аж ніяк не ставиться негативно до таких угод. Те, що сьогодні прагнення відновити ці Commodity Control Agreement» стали досить слабкими, не є заслугою державних діячів. Це успіх діяльності кількох економістів. Я не хочу висловлюватися щодо питання, чи потребує Німеччина сьогодні закону про картелі. Однак я вважаю, що щирі противники монополій передусім мали б виступати за усунення всіх примусово-господарських заходів. Лише скасування захисних мит, обмежень платіжного обігу із закордоном і багатьох інших втручань у Свободу ринкового обігу може розв'язати проблему монополій — і багато інших уявних проблем господарства. Бажаю Вашій мужній боротьбі за вільне господарство цілковитого успіху. Цілком відданий Вам Ludwig Mises.»