1. Поняття товару в його повсякденному та науковому значеннях

В ізольованому домашньому господарстві виробнича діяльність кожної господарюючої одиниці спрямована виключно на виробництво благ, необхідних для її власного споживання. Сама природа такого господарства виключає виробництво благ з метою обміну. Але різні завдання, які мають бути виконані для задоволення вимог домогосподарства, могли б розподілятися главою родини між різними членами родини та будь-якими наявними в нього слугами, з належним урахуванням їхніх особливих здібностей і вмінь. Отже, характерною рисою ізольованого домашнього господарства є не відсутність будь-якого поділу праці, а його самодостатність, оскільки виробництво стосується виключно благ, призначених для споживання самого домогосподарства, і зовсім не благ, призначених для обміну на інші блага.

Цілком очевидно, звісно, що поділ праці залишається дуже вузько обмеженим у межах ізольованого домашнього господарства. Потреби родини в будь-якому окремому благу зазвичай надто малі, щоб дозволити індивідові повністю присвятити себе його виробництву, а тим паче окремій ручній операції. Крім того, наявні запаси продовольства в більшості випадків надто малі, щоб прогодувати скільки-небудь значну кількість працівників. Тому суспільства на нижчих щаблях розвитку дають нам приклади складного поділу праці лише в домашніх господарствах кількох вельмож, тоді як інші господарюючі індивіди й надалі мають незначний поділ праці та вузько обмежені потреби.

Можна вважати, що народ зробив свій перший крок в економічному розвитку тоді, коли особи, які набули певної майстерності, пропонують свої послуги суспільству й переробляють за винагороду сировину інших осіб. Фети (Thetes) Стародавньої Греції, схоже, були ремісниками такого роду, і навіть сьогодні в багатьох регіонах Східної Європи інших ремісників досі немає. Пряжу, спрядену в домі споживача, переробляє в тканину ткач; зерно, вирощене споживачем, мірошник перемелює на борошно; і навіть тесля та коваль отримують сировину для виробів, замовлених у них їхніми заможнішими клієнтами.

Можна вважати, що дальший крок на шляху економічного розвитку до вищих рівнів добробуту зроблено тоді, коли самі ремісники починають добувати сировину для своїх виробів, хоча вони все ще виробляють ці вироби для споживачів лише на замовлення. Такий стан речей, за небагатьма винятками, досі можна спостерігати в малих містечках, а певною мірою навіть у більших населених пунктах у деяких ремеслах. Ремісник ще не виготовляє виробів для пізнішого, а отже непевного, продажу. Але він уже, у межах своєї робочої сили, спроможний задовольняти потреби своїх клієнтів, позбавляючи їх необхідності докладати зусиль для придбання чи виробництва сировини в нерідко вкрай неекономний спосіб.⁷⁸

Цей спосіб забезпечення суспільства благами вже означає значний крок уперед в економії та зручності як для споживачів, так і для виробників. Але для обох груп це крок, який пов'язаний із кількома серйозними недоліками. Споживач усе ще мусить деякий час чекати свого виробу й ніколи не може бути цілком упевнений у його властивостях наперед. Виробник іноді зовсім незайнятий, а в інший час перевантажений замовленнями, унаслідок чого він іноді змушений простоювати, тоді як в інший час не може задовольнити попит. Ці вади привели до виробництва благ для непевного майбутнього продажу, причому виробник тримає їх у запасі, щоб мати змогу негайно задовольняти потреби в міру їх виникнення. Саме цей спосіб постачання суспільства веде, з тривалим економічним розвитком, до фабрик (масового виробництва) з одного боку та до купівлі споживачами готових (стандартизованих) товарів з другого боку. Отже, він пропонує найвищий ступінь економії виробникові завдяки можливості повного використання поділу праці та застосування машин, а також найвищий ступінь безпеки (огляд перед купівлею) та зручності споживачеві.

Вироби, які виробники чи посередники тримають напоготові для продажу, називаються товарами. У звичайному вжитку цей термін у своєму застосуванні обмежується рухомими відчутними благами (за винятком грошей).⁷⁹ Оскільки той факт, що особа тримає частину свого багатства готовою до обміну, не завжди очевидний для інших осіб, зрозуміло, що поняття товару в повсякденному житті звузилося ще більше. У народній мові термін «товари» цілком загально став стосуватися лише тих благ, які так явно призначені їхнім власником для продажу, що його намір очевидний навіть для інших осіб. Власник може виражати свій намір дуже різними способами. Найчастіше він виражає його, виставляючи свої товари в місцях, де покупці звикли збиратися, – таких як ринки, ярмарки, організовані біржі чи інші особливі місця, що або добре відомі як осередки концентрації товарів, або своїм зовнішнім виглядом чи помітними характерними позначками засвідчують, що вони є пунктами концентрації (наприклад, крамниці, магазини, склади тощо). Тому в повсякденному вжитку поняття товару звужується до позначення тих економічних благ, які перебувають у таких зовнішніх обставинах, що намір їхнього власника продати їх може легко розпізнати будь-хто.

Чим вищий рівень цивілізації, досягнутий народом, і чим спеціалізованішим стає виробництво кожного господарюючого індивіда, тим ширшими стають підвалини для економічних обмінів і тим більшими стають абсолютні та відносні кількості тих благ, що в будь-який момент мають характер товару, аж доки нарешті економічні вигоди, які можна отримати від використання вищезгаданого співвідношення, не стають достатньо великими, щоб викликати до життя особливий клас господарюючих індивідів, які беруть на себе інтелектуальну та механічну частини обмінних операцій для суспільства й винагороджуються за це частиною вигод від торгівлі. Коли це сталося, економічні блага здебільшого вже не переходять безпосередньо від виробників до споживачів, а часто рухаються дуже складними шляхами через руки більш чи менш численних посередників. За своїм заняттям ці особи звикли поводитися з певними економічними благами як із товарами й тримати відкритими для публіки особливі місця з метою їх продажу. Народний вжиток нині обмежив термін «товар» благами, які перебувають у руках цих торгівців і в руках виробників, що виробляють їх з очевидним наміром продати. Цей вжиток, поза сумнівом, виник тому, що намір власників продати ці блага (merchandise, marchandises, Kaufmannsgüter, mercanzie тощо) особливо легко розпізнати будь-кому.

Але в науковому дискурсі відчувалася потреба в терміні, що позначав би всі економічні блага, які тримаються напоготові для продажу, без огляду на їхню відчутність, рухомість чи характер як продуктів праці, і без огляду на осіб, що пропонують їх для продажу. Тому велика кількість економістів, особливо німецьких економістів, визначила товари як (економічні) блага будь-якого роду, призначені для продажу.

Поняття товару в повсякденному сенсі є проте важливим не лише тому, що законодавці⁸⁰ та велика кількість економістів уживають цей термін у повсякденному сенсі, а й тому, що дехто з тих, хто усвідомлює ширший, науковий, сенс цього терміна, іноді вживає той чи той елемент вужчого, повсякденного, значення у своїх визначеннях.⁸¹

Із щойно наведеного визначення товару в науковому сенсі цього терміна випливає, що характер товару не є чимось властивим благу, не є його властивістю, а є лише специфічним відношенням блага до особи, яка ним розпоряджається. Зі зникненням цього відношення характер товару блага припиняється. Отже, благо перестає бути товаром, якщо господарюючий індивід, який ним володіє, відмовляється від наміру його збути, або якщо воно потрапляє до рук осіб, які мають намір не обмінювати його далі, а спожити. Капелюх, який капелюшник, і шовкова тканина, яку торгівець шовком виставляють на продаж у своїх крамницях, є прикладами товарів, але вони негайно перестають бути товарами, якщо капелюшник вирішує сам скористатися капелюхом, а торгівець шовком вирішує подарувати шовкову тканину своїй дружині. Пакунки цукру та апельсини є товарами в руках бакалійника, але вони втрачають свій характер товару, щойно перейдуть до рук споживачів. Карбований метал також негайно перестає бути «товаром», якщо його власник має намір використати його не для обміну, а для якоїсь споживчої мети, – якщо, наприклад, він віддає свої талери срібникові з метою виготовлення срібного посуду.

Отже, товарний характер – це не лише не властивість благ, а зазвичай лише минущий стосунок між благами та господарюючими індивідами. Певні блага призначаються їхніми власниками для обміну на блага інших господарюючих індивідів. Упродовж їхнього переходу, інколи через кілька рук, від володіння першого до володіння останнього власника ми називаємо їх «товарами», але щойно вони досягають свого економічного призначення (тобто щойно опиняються в руках кінцевого споживача), вони, очевидно, перестають бути товарами й стають «споживчими благами» у вузькому значенні, в якому цей термін протиставляється поняттю «товар». Але там, де цього не відбувається, як це дуже часто буває, наприклад, із золотом, сріблом тощо, особливо у формі монет, вони, природно, й надалі залишаються «товарами», доки тривають у тому стосунку, який зумовлює їхній товарний характер.⁸²

Звідси випливають дві речі: (1) часто висловлюване твердження, що гроші є «товаром», аж ніяк не сприяє поясненню унікального становища грошей серед товарів; (2) погляд тих, хто заперечує товарний характер грошей на тій підставі, що «гроші як такі, особливо у формі монети, не служать жодній споживчій меті», є неспроможним уже тому, що той самий аргумент можна висунути проти товарного характеру всіх інших благ – навіть якби ми залишили поза увагою те, що в припущенні, ніби гроші не споживаються, криється хибне уявлення про важливу функцію грошей. Адже жодні «товари» як такі не служать споживчій меті, і найменше у тих формах, у яких ними торгують (тобто у формі зливків і паків, а також у ящиках, упаковках тощо). Щоб бути спожитим, благо мусить перестати бути «товаром» і відмовитися від тієї форми, в якій ним торгували (тобто його треба переплавити, поділити, розпакувати тощо). Монета й зливок – найпоширеніші форми, у яких торгують благородними металами, і той факт, що ці форми мусять бути залишені, перш ніж благородні метали можуть бути введені у споживання, отже, аж ніяк не є чимось таким, що виправдовувало б сумнів у їхньому товарному характері.

"Der Begriff des Geldes in seiner historisch-ökonomischen Entwickelung," ibid., VI (1866), 15; Gustav Schmoller, Zur Geschichte der deutschen Kleingewerbe im 19. Jahrhundert, Halle, 1870, pp. 165, 180, 511ff.

2. Збутність⁸³ товарів

A. Зовнішні межі збутності товарів

Проблема пояснення причин різних і мінливих пропорцій, у яких обмінюються одні на одні кількості благ, завжди привертала особливу увагу дослідників у царині економіки. Спроб розв'язати цю проблему було стільки, скільки було самостійних економічних трактатів. Власне, декотрі автори фактично перетворили свої трактати на теорії цін. Але тому факту, що різні блага не можуть обмінюватися одні на одні з однаковою легкістю, досі приділялося лише мало уваги. А проте очевидні відмінності у збутності товарів є явищем настільки далекосяжного практичного значення, а успіх економічної діяльності виробників і купців настільки значною мірою залежить від правильного розуміння чинників, що тут діють, що наука зрештою не може уникнути точного дослідження його природи та причин. Ба більше, цілком ясно й те, що повне та задовільне розв'язання все ще спірної проблеми походження грошей, найліквіднішого з усіх благ, може постати лише з дослідження цієї теми.

Наскільки я зміг спостерегти, збутність товарів обмежена у чотирьох напрямах:

(1) Їхня збутність обмежена щодо осіб, яким їх можна продати. Власник товару не має влади продати його будь-якій особі на свій вибір. Навпаки, завжди є лише певна кількість господарюючих індивідів, яким його можна продати. У нього немає шансу продати свій товар особам, які (a) не мають потреби в ньому, (b) яким правові чи фізичні обставини перешкоджають його придбати, або (c) які не мають відомостей про запропоновану їм нагоду обміну, або, нарешті, (d) будь-кому, для кого дана кількість відповідного товару не є еквівалентом більшої кількості блага, що пропонується в обмін за нього, ніж це має місце для початкового власника товару.⁸⁴

Якщо ми придивимося до кількості осіб, якими обмежена збутність різних товарів, то перед нами постане картина величезних відмінностей. Порівняйте лише кількість осіб, яким можна продати хліб і м'ясо, з кількістю тих, кому можна продати астрономічні інструменти. Або порівняйте кількість осіб, які купують вино й тютюн, з кількістю тих, хто купує праці на санскриті. Подібні відмінності можна спостерегти, можливо, ще разючіше, у збутності благ різних підкатегорій, але того самого загального типу чи роду. Торгівці оптичними товарами мають напоготові для продажу окуляри для всіх ступенів далеко- й короткозорості. Капелюшники й рукавичники, шевці та кушніри мають капелюхи, рукавички, взуття й хутра різних розмірів і якостей. Але наскільки великою є різниця між кількістю осіб, якою обмежена збутність найсильніших окулярів, і кількістю тих, кому можна продати окуляри середньої сили! Наскільки великою є різниця між кількістю осіб, на яку поширюється збутність рукавичок чи капелюхів середніх розмірів, і кількістю осіб, що купують рукавички й капелюхи дуже великих розмірів!

(2) Збутність товарів обмежена щодо території, в межах якої їх можна продати. Щоб товар можна було продати в якомусь одному місці, необхідно, окрім попередньої вимоги, щоб була кількість осіб, яким його можна продати, ще й щоб (a) не було жодної фізичної чи правової перешкоди для його перевезення до того місця або для пропонування його там до продажу, і щоб (b) витрати на перевезення не вичерпали зиску, який можна здобути з очікуваної нагоди обміну (с. 189).

Відмінності між різними товарами не менш великі щодо географічної протяжності територій, на яких їх можна продати, ніж відмінності, які ми щойно спостерегли щодо кількості осіб, яким їх можна продати. Є товари, які внаслідок просторово обмежених потреб у них можна продати лише в одному-єдиному місті чи селі, інші, які можна продати лише в кількох провінціях, деякі лише в певній країні, інші в усіх цивілізованих країнах, і ще інші, які можна продати в усіх населених частинах світу. Своєрідні капелюхи, які носить сільське населення в деяких долинах Тіролю, можна продати лише в певній долині; капелюхи швабських чи угорських селян нелегко продати десь інде, ніж у Швабії чи Угорщині; але капелюхам найновішої французької моди відкриті ринки всього цивілізованого світу. З тієї самої причини збутність важких хутр обмежена північними регіонами, а збутність важких вовняних виробів – регіонами північної та помірної зон, тоді як легкі бавовняні вироби можна продати майже будь-де в усьому світі.

Не менш важлива відмінність у розмірі території збуту ґрунтується на економічних жертвах, пов'язаних із перевезенням товарів на віддалені ринки. Там, де немає залізниць, територія збуту звичайного будівельного каменю, видобутого з кар'єру, що не розташований на водному шляху, а також території збуту звичайного піску, глини та гною часто не сягають далі двох чи трьох миль. Навіть там, де залізниці існують, лише в найрідкісніших випадках території збуту цих товарів перевищують 15 чи 20 миль. Території збуту вугілля, торфу та дров за тих самих умов протяжніші, але все ще вузько обмежені. Території збуту чавуну та пшениці значно ширші; території збуту сталі та пшеничного борошна ще ширші; а територія збуту благородних металів, дорогоцінного каміння й перлів охоплює практично всі частини земної кулі, де існують потреби в цих благах і де напоготові засоби платежу за них.

Економічні жертви, пов'язані з перевезенням, мають бути відшкодовані з різниці між ціною в пункті походження та ціною в пункті призначення. Для товарів низької вартості ця різниця, очевидно, ніколи не може бути значною. Дрова можна придбати за нескінченно низькими цінами в незайманих лісах Бразилії і навіть у деяких регіонах східної Європи. У багатьох випадках їх можна отримати цілком безкоштовно. Але ніде ціна центнера дров не є настільки високою, щоб різниця між нею та ціною в місці походження, навіть якби остання дорівнювала нулю, була достатньою, щоб покрити витрати на тривале сухопутне перевезення. Натомість у випадку товарів високої вартості (наприклад, годинників) різниця між ціною центнера товару в місці виробництва та на найвіддаленіших ринках (наприклад, у Женеві та в Нью-Йорку чи Ріо-де-Жанейро) може легко, попри вже значну ціну на ринку походження, бути достатньо високою, щоб компенсувати витрати на перевезення товару до віддалених регіонів збуту. Звідси: чим цінніший товар, тим більша, за інших рівних умов, його територія збуту.

(3) Товари обмежені кількісно у своїй збутності. Збутність товару обмежена кількісно потребами в ньому, які ще мають бути задоволені, ба навіть більше, вона обмежена тими кількостями, щодо яких наявні підстави для економічних операцій обміну. Хоч би якими великими були потреби окремого індивіда в товарі, на купівлі кількостей, що перевищують цей обсяг, не можна розраховувати протягом даного періоду часу. Навіть у межах своїх потреб індивід буде готовий узяти в обмін лише ті кількості товару, щодо яких для нього наявні підстави для економічних операцій обміну. Попит на товар загалом складається з попитів різних господарюючих індивідів, що бажають його. Тому загальна кількість товару, яку можна продати членам суспільства, у будь-якій даній економічній ситуації строго обмежена, а продажі понад цю межу немислимі.

Кількісні межі збутності помітно різні для різних благ. Є товари, які в дані моменти часу ніколи не можна продати інакше, ніж у вузько обмежених кількостях, через вузько обмежені потреби в них. Є інші, потреби в яких більші і для яких, відповідно, кількісні межі збутності сягають значно далі. І є ще інші, які можна продати майже в будь-яких практично мислимих обсягах.

Видавець праці про мову індіанців тупі міг би розраховувати на збут, можливо, 300 примірників за помірною ціною на цю працю. Але навіть за найнижчою ціною він не міг би розраховувати на збут більш ніж 600 примірників. Наукова праця, якою цікавиться лише вузьке коло фахівців і яка призначена для потреб кількох поколінь учених, часто досягає свого збуту лише зі зростанням слави її автора і може бути продана лише впродовж тривалого періоду часу. А праця про науку, яка привертає загальний інтерес, може, попри свій науковий характер, досягти збуту в кілька тисяч примірників. Науково-популярні видання можуть досягти збуту в 20 000 чи 30 000 примірників або більше. Важливі твори художньої літератури можуть за сприятливих обставин розходитися накладами в кілька сотень тисяч примірників. Зважте на відмінності в кількісних межах збутності праці про перуанську археологію та поезій Friedrich Schiller, або праці про санскрит і п'єс Shakespeare! Але відмінності в кількісних межах збутності товарів ще більші, якщо взяти, з одного боку, хліб і м'ясо, а з другого – хінін чи бобровий струмінь, або, з одного боку, бавовняні та вовняні вироби, а з другого – астрономічні інструменти та анатомічні препарати. Нарешті, порівняйте кількісні межі збутності капелюхів і рукавичок середніх та надвеликих розмірів.

(4) Нарешті, товари обмежені у своїй збутності також щодо часових проміжків, протягом яких їх можна продати. Існують блага, потреба в яких виникає лише взимку; інші – лише влітку; ще інші – на які попит існує тільки протягом якогось іншого, більш чи менш швидкоплинного періоду. Програми майбутніх свят чи художніх виставок, ба навіть, у певному сенсі, газети та предмети моди – це блага такого роду. Власне, усі швидкопсувні блага вже за самою своєю природою обмежені у своїй збутності вузьким часовим проміжком.

До цього слід додати ту обставину, що зберігання товарів 'на складі' зазвичай пов'язане з немалими економічними жертвами з боку власника. Вплив складських зборів, витрат на зберігання та втрати відсотків на часові межі збутності товарів подібний до впливу вантажних зборів та інших транспортних витрат на просторові межі їхньої збутності. Торговець худобою в нашій цивілізації, який має готове до забою та продажу стадо, неминуче мусить дбати про те, щоб збути його у певні часові межі, оскільки інакше тварини втратять найкращі кондиції, через втрату відсотків, а також загалом через інші економічні жертви, неуникно пов'язані з володінням цими тваринами як 'товаром'. Торговець вовною чи торговець залізом також має товари, збутність яких обмежена певними часовими проміжками почасти з фізичних, а почасти з економічних причин (витрати на зберігання, втрата відсотків).

Можна спостерігати дуже великі відмінності в часових проміжках, протягом яких різні товари мають бути продані. Часові межі, у які мають бути збуті, наприклад, устриці, свіже м'ясо, багато готових страв та напоїв, зрізані квіти, програми майбутніх свят, політичні брошури тощо, загалом обмежені кількома днями, а часто й лише кількома годинами. Період, протягом якого мають бути продані більшість свіжих фруктів, дичина, кімнатні рослини в горщиках, багато предметів моди тощо, обмежений кількома тижнями, а в разі інших подібних товарів – кількома місяцями, тоді як період, протягом якого можна продати ще інші товари – за умови, що їх можна зберігати достатньо довго і що потреба в них зберігається, – простягається на роки, десятиліття й навіть століття.

Економічні жертви, пов'язані зі збереженням і зберіганням товарів, значно різняться. З цього факту випливає ще один, дуже важливий, чинник, відповідальний за відмінності в часових межах збутності товарів. Особа, яка має на продаж будівельний камінь чи дрова, володіє товарами, що їх можна зберігати просто неба. Тому її, як правило, не змушуватиме збувати їх так само швидко, як торговця меблями, а останній, своєю чергою, перебуває під меншим примусом продавати швидко, ніж торговець кіньми. Власник золота, срібла, дорогоцінного каміння чи інших товарів, які можна зберігати майже без витрат (якщо лишити осторонь втрату відсотків), володіє благами, збутність яких простягається в часі значно далі, ніж збутність усіх вищезгаданих товарів.

B. Різні ступені збутності товарів.

У попередньому розділі ми бачили, що збутність товарів обмежена то більшим, то меншим колом осіб, а також то вужчими, то ширшими просторовими, часовими та кількісними межами. Однак у всьому цьому я описав лише зовнішні межі, у яких за будь-якої заданої економічної ситуації товари можуть бути продані. Причини, що визначають більшу чи меншу легкість, з якою товари можна продати в межах цих границь збутності, ще належить дослідити.

Для цієї мети необхідно почати з кількох слів про природу товарів та наміри їхніх власників. Товар – це економічне благо, призначене для продажу. Але воно призначене для продажу не безумовно. Власник товару має намір продати його, але аж ніяк не за будь-яку ціну. Ювелір із запасом годинників міг би розпродати весь свій запас майже за будь-якої уявної ситуації, якби погодився продавати свої годинники по одному талеру за штуку. Торговець шкірою також міг би очистити свій склад, якби був готовий продавати свою шкіру за подібними руйнівними цінами. Проте обидва торговці можуть бути праві, коли скаржаться на млявий збут, оскільки, хоча їхні товари й призначені для продажу, як уже було сказано, вони призначені для продажу не за будь-яку ціну, а за ціни, що відповідають загальній економічній ситуації.

Ціни, які набирають чинності, завжди є продуктом наявних конкурентних умов (с. 218) і відповідають загальній економічній ситуації тим ближче, чим повніша конкуренція з обох боків. Якщо існують якісь обставини, що утримують частину тих, хто має потребу в товарі, від конкуренції за нього, то його ціна впаде нижче рівня, який відповідає загальній економічній ситуації. Якщо ж існують якісь обмеження конкуренції з боку пропозиції, то ціна товару підніметься вище цього рівня.

Якщо конкуренція за один товар погано організована і тому існує небезпека, що власники не зможуть продати свої запаси цього товару за економічними цінами тоді, коли такої небезпеки зовсім не існує – або не існує тією самою мірою – для власників інших товарів, то очевидно, що ця обставина буде відповідальна за дуже важливу відмінність між збутністю того товару й усіх інших. Інші товари можна доправити до місць їхнього кінцевого призначення легко й безпечно, але товар, ринок якого погано організований, можна доправити до місця кінцевого призначення лише з економічними жертвами, а в деяких випадках – зовсім ні.

Ринкові майдани, ярмарки, біржі, публічні аукціони, що відбуваються періодично (як це, наприклад, буває у великих морських портах), та інші публічні установи подібного характеру призначені для того, щоб збирати всіх осіб, зацікавлених у ціноутворенні на товар, в одному певному місці – чи то постійно, чи то періодично, – аби забезпечити встановлення економічної ціни. Товари, для яких існує організований ринок, можуть бути продані їхніми власниками без труднощів за цінами, що відповідають загальній економічній ситуації. Але товари, для яких ринки організовані погано, переходять із рук у руки за непослідовними цінами, а іноді й зовсім не можуть бути збуті. Заснування організованого ринку для якогось товару дає змогу виробникам або іншим господарюючим особам, що ним торгують, продавати свої товари будь-коли за економічними цінами. Так відкриття ринку вовни чи зерна в якомусь місті значно підвищує збутність вовни чи зерна в сусідніх регіонах, де ці товари виробляються. Подібним чином допуск цінного паперу до торгів на фондовій біржі (так зване 'лістингування') сприяє встановленню економічних цін при продажу цього паперу, а також, у видатний спосіб, підвищенню його збутності, оскільки лістинг паперу забезпечує власникам збут за економічними цінами.

Якщо кожен споживач знає, де знайти власників товару, то вже сам цей факт значно підвищує ймовірність того, що товар у будь-який час буде продано за економічною ціною. Найкраще це досягається в оптовій торгівлі завдяки доволі поширеній практиці, коли торговці певним товаром розташовують свої склади якомога ближче один до одного, аби своєю концентрацією викликати подібну концентрацію покупців. Відсутність такої концентрації в роздрібній торгівлі становить головну причину того, що в цій галузі комерції встановлюються менш економічні ціни, хоча цей недолік природно випливає з прагнення споживачів до зручності та економії часу при здійсненні покупок.

Але продаж товару за економічними цінами – не єдиний результат існування пунктів концентрації торгівлі та ціноутворення. Ціни, що встановлюються в цих осередках торгівлі, постійно оприлюднюються, завдяки чому зацікавлені особи, чиї заклади розташовані поза торговельними центрами, також можуть будь-коли вести справи за цінами, що відповідають економічній ситуації. Великі продавці чи покупці товару, звісно, дуже рідко вдаватимуться до цього способу ведення справ, оскільки їхні операції мають визначальний вплив на ціноутворення. Але дрібні підприємці, масштаби діяльності яких надто незначні, щоб помітно вплинути на ціни, завдяки цим публічним оголошенням опиняються в стані, що дає змогу здійснювати свої операції в економічний спосіб навіть поза торговельним центром і таким чином долучатися до переваг ринку, який вони навіть не відвідують. У сільській місцевості навколо Лондона може статися, що орендар-фермер укладе угоду з мірошником на основі котирування ціни зерна на Mark Lane у The Times. У Відні дрібні продажі гасу часто завершуються на основі котирування ціни в Neue Freie Presse чи якійсь іншій надійній газеті. Отже, пункти концентрації торгівлі товаром мають цілком загальний результат: вони ставлять власників у стан, що дає їм змогу продавати свої запаси за економічними цінами будь-якій господарюючій особі, яка бажає їх придбати.

Отже, першою причиною відмінностей у збутності товарів, як ми побачили, є той факт, що число осіб, яким їх можна продати, буває то більшим, то меншим, і що пункти концентрації осіб, зацікавлених у їхньому ціноутворенні, бувають то краще, то гірше організованими.

По-друге, існують товари, які можна продати майже будь-де в просторових межах їхньої збутності. Свійські тварини, зерно, метали та подібні блага загального вжитку мають ринки майже скрізь, де існує торгівля. Кожне містечко й навіть найменше село стає у певний час ринком для цих благ. Існують інші товари (хутра, чай, індиго), для яких існує лише кілька далеко розставлених ринків.

Ці ринки не є незалежними один від одного в формуванні цін. Якщо якийсь ринок має вирішальне значення, повідомлення про здійснені на ньому операції передаються на всі інші головні ринки. Особливий клас господарюючих осіб – спекулянти – дбає про те, щоб відмінності в цінах між різними ринками не перевищували істотно витрат на транспортування.

Отже, другою причиною відмінностей у збутності товарів є той факт, що географічні області, у межах яких обмежений їхній продаж, бувають то ширшими, то вужчими, і що, тоді як у межах цієї області існує багато торговельних пунктів, у яких деякі товари можна продати за економічними цінами, для інших товарів таких пунктів існує лише кілька. Власники товарів першої категорії можуть продавати їх на свій розсуд у багатьох місцях по широкій торговельній області за економічними цінами, тоді як власники товарів другої категорії можуть продавати їх лише в кількох місцях по вузькій торговельній області.

По-третє, існують товари, для яких існує жвава й добре організована спекуляція, що поглинає кожну частину наявної кількості товарів, яка надходить на ринок у будь-який час, навіть якщо вона перевищує поточну потребу. Існують інші товарні ринки, на яких спекуляція не ведеться, або принаймні не такою самою мірою, і на яких, якщо вони стають перенасиченими товарами, ціни або швидко падають, або привезені на ринок товари доводиться забирати непроданими. Блага першого роду загалом можна продати в будь-якій фактично наявній у даний час кількості з невеликою жертвою в ціні, тоді як власник товару, для якого не існує спекуляції, може продати кількості, що перевищують поточну потребу, лише з дуже тяжкими втратами або зовсім ні.

Приклад цього останнього класу товарів я навів раніше, коли вказував на збутоздатність книг, написаних для певних груп учених. Важливішими в цьому відношенні є товари, які не мають самостійного застосування і потрібні лише як частини інших товарів. Якою б не була ціна годинникових пружин чи ціна манометрів для парових машин, потреба в них визначається майже точно кількістю годинників або парових машин, що мають бути виготовлені, і значно більшу кількість перших благ не вдалося б продати за жодною ціною. З іншого боку, золото й срібло, а також низка інших товарів, чиї вузько обмежені наявні кількості протистоять майже необмеженим потребам, можна продати в будь-якій кількості. Немає сумніву, що кількість золота, у тисячу разів більша за нинішню наявну, і кількість срібла, у сто разів більша, усе ще знайшли б покупців, якби їх винесли на ринок. Таке збільшення наявних кількостей цих металів спричинило б їхнє різке падіння в ціні, і тоді вони, поза сумнівом, використовувалися б людьми невеликого статку для начиння та звичайного посуду, ба навіть біднішими людьми для оздоблення. Та навіть якби їх винесли на ринок у таких надзвичайно збільшених кількостях, це не було б марно. Їх усе ще можна було б продати. Подібне ж збільшення найкращих наукових праць, найдосконаліших оптичних приладів або навіть таких важливих товарів, як хліб і м'ясо, зробило б їх буквально непродаваними. З цих міркувань випливає, що власник золота й срібла дуже легко може продати будь-яку частину наявної в будь-який час кількості цих благ, у найгіршому разі з невеликою втратою в ціні. Натомість раптове нагромадження більшості товарів зазвичай призводить до значно більшого падіння ціни, і завжди існує можливість, що за таких умов їх узагалі не вдасться продати.

Третя причина відмінностей у збутоздатності товарів полягає, отже, у тому, що кількісні межі тих обсягів, які можна продати, бувають то ширшими, то вужчими, і що в цих межах кількості одних товарів, винесених на ринок, можна легко продати за економічними цінами, тоді як для інших товарів це не так, або принаймні не такою самою мірою.

Нарешті, існують товари, для яких існують майже безперервні ринки. Цінні папери та низка сировинних матеріалів у місцях, де є товарні біржі, можуть збуватися щодня. Є інші товари, якими торгують два чи три дні на тиждень. Зазвичай існують щотижневі ринки для зернових та інших бобових культур, щоквартальні ярмарки для виробів промисловості та два чи більше так званих річних ярмарків на рік для коней та інших свійських тварин тощо.

Четверта причина відмінностей у збутоздатності товарів полягає, отже, у тому, що часові межі, у яких товари можна продати, бувають то ширшими, то вужчими, і що в цих межах одні товари можна продати за економічними цінами будь-коли, тоді як інші можна продати лише у більш або менш віддалені моменти часу.

Якщо ми тепер коротко звернемося до дійсних явищ господарського життя й спостерігатимемо надзвичайні відмінності у збутоздатності різних товарів, нам буде неважко звести ці відмінності до однієї чи кількох причин, пояснених вище.

Той, хто володіє певною кількістю зерна, має у своєму розпорядженні товар, якого може позбутися майже в будь-яку мить, щойно забажає, усюди, де є зернові біржі. Там, де є лише щотижневі ринки, він усе ж може продавати його щотижня за цінами, що відповідають господарській ситуації. Він, отже, має товар, який, вживаючи дуже промовистий комерційний вислів, є майже 'ліквідною готівкою'. Причини цього криються у великій кількості осіб, що мають потребу в зерні, у широких просторових, часових та кількісних межах його збутоздатності, у зазвичай ефективній організації зернових ринків та у жвавій спекуляції цим товаром.

Той, хто має запас хутра, опиниться багато в чому в дещо несприятливішому становищі. Кількісні межі збутоздатності цього артикулу значно вужчі, а ринки гірше організовані, ніж для зерна. До того ж хутряні ринки часто дуже віддалені один від одного в просторі й часі, а спекуляція цим артикулом значно менш жвава, ніж зерном. Той, хто має пшеницю, зможе збути свої запаси майже за будь-яких обставин, якщо погодиться продати за частку пенні нижче поточного ринкового котирування. Це не завжди справедливо для хутра, і набагато легше може статися, що власник зможе продати свої запаси лише з відносно великими втратами або, можливо, іноді й узагалі не зможе, і що йому тому, можливо, доведеться чекати значний час перед продажем. Ще більші контрасти ми отримали б, якби порівняли збутоздатність зерна зі збутоздатністю таких артикулів, як підзорні труби, оздоби з пінкового каменю та кімнатні рослини загалом, або з менш збутоздатними різновидами цих товарів!

C. Легкість, з якою товари обертаються.

У попередніх розділах я пояснив загальні та специфічні причини відмінностей у збутоздатності товарів. Іншими словами, я показав причини більшої чи меншої легкості, з якою власник товарів може сподіватися продати їх за економічними цінами. На цьому етапі можна було б схилитися до думки, що проблему більшої чи меншої легкості, з якою товари можуть обертатися через кілька рук, також вирішено, оскільки оберт товару через кілька рук просто складається з низки окремих угод, і вважати, що товар, який можна без труднощів передати з рук його власника до якоїсь іншої господарюючої особи, мав би так само легко знаходити шлях із рук другого власника до рук третього і так далі. Та досвід показує, що це не так для всіх товарів. У подальшому нашим завданням буде дослідити особливі причини, відповідальні за те, що деякі товари можна спостерігати такими, що легко обертаються з рук у руки, тоді як інші, навіть деякі такі, що мають високий ступінь збутоздатності, цього не роблять.

Деякі товари мають майже однакову збутоздатність у руках кожної господарюючої особи. Золоті самородки, видобуті з пісків річки Aranyos брудним трансильванським циганом, так само продавані в його руках, як і в руках власника золотої копальні, за умови, що циган знає, де знайти належний ринок для свого товару. Золоті самородки можуть переходити через будь-яку кількість рук без жодного зменшення збутоздатності. Та предмети одягу, постільна білизна, готові страви тощо були б підозрілими й майже непроданими, або принаймні значно зниженими в ціні, у руках цигана, навіть якби він ними не користувався і навіть якби він із самого початку придбав їх лише з наміром передати далі в обміні. Хоч би якими продаваними були товари такого роду в руках їхніх виробників чи певних купців, вони цілком втрачають свою збутоздатність, або принаймні почасти, якщо виникає бодай підозра, що ними вже користувалися або вони лише побували в нечистих руках. Тому вони не придатні в господарському обміні до оберту з рук у руки.

Інші товари вимагають особливих знань, навичок, дозволів чи урядових ліцензій, привілеїв тощо для їхнього продажу, і зовсім не продавані, або лише з труднощами, у руках особи, що не може набути цих вимог. У будь-якому разі вони втрачають вартість у її руках. Товари, призначені для торгівлі з Індією чи Південною Америкою, фармацевтичні препарати, запатентовані вироби тощо можуть бути надзвичайно продаваними в руках певних осіб, але втрачають значну частину своєї збутоздатності в руках інших осіб. Тому вони так само мало придатні, як і товари з попереднього абзацу, до вільного оберту з рук у руки.

Понад те, товари, які мусять бути спеціально припасовані до потреб споживача, щоб узагалі бути придатними до вжитку, не є продаваними однаковою мірою в руках кожного власника. Взуття, капелюхи та подібні артикули всіх розмірів завжди досить продавані в руках торговця взуттям чи капелюшника, у чиїх крамницях чи магазинах збирається велика кількість покупців, надто ж тому, що ці підприємці зазвичай мають засоби для припасовування товарів до особливих потреб своїх клієнтів. У руках іншої особи ці товари можна продати лише з труднощами і майже завжди лише зі значною втратою. Ці товари теж не придатні до вільного оберту з рук у руки.

Товари, ціни на які недостатньо відомі або зазнають значних коливань, теж не переходять легко з рук у руки. Покупець таких товарів стикається з небезпекою 'переплатити' за них або зазнати втрати, перш ніж він передасть їх далі, через падіння ціни. 'Партія' зерна на зерновій біржі або пакет популярних цінних паперів на фондовій біржі можуть легко змінити власника десять разів за кілька годин, але ферми й фабрики, чию вартість можна визначити лише після ретельного дослідження всіх відповідних обставин, цілком непридатні до швидкого оберту. Навіть люди, які не є членами фондової біржі, охоче прийматимуть цінні папери, ціни на які не зазнають жодних значних коливань, замість готівкового платежу. Та товари, що зазнають різких цінових коливань, можуть легко обертатися лише 'нижче ринку', оскільки всі особи, які не готові спекулювати, захочуть убезпечити себе від втрати. Тож товари, ціни на які непевні або сильно коливаються, теж погано придатні до вільного оберту з рук у руки.

Нарешті, очевидно, що декілька чинників, які обмежують збутоздатність товарів, матимуть багаторазову вагу всюди, де товари передаються з рук у руки, з місця на місце і з одного часового періоду в інший. Товари, чия збутоздатність обмежена невеликою кількістю осіб, чия область збуту обмежена, які можна зберігати лише короткий час, чиє зберігання пов'язане зі значними господарськими жертвами, які можна виносити на ринок одночасно лише у строго обмежених кількостях, або чиї ціни зазнають коливань тощо, усі можуть зберігати певний ступінь збутоздатності в певних (хоч би й дуже вузьких) межах, але вони нездатні вільно обертатися.

Отже, ми виявляємо, що для того, щоб товар був здатний вільно обертатися, він має бути продаваним у найширшому значенні цього слова для кожної господарюючої особи, через чиї руки він може проходити, і для кожної з цих осіб він має бути продаваним не в одному лише відношенні, а в усіх чотирьох значеннях, обговорених вище.