Eric Voegelin

Eric Voegelin, народжений як Erich Hermann Wilhelm Vögelin 3 січня 1901 року в Кельні, 1910 року приїхав із батьками до Відня, де відвідував реальну гімназію. Із 1919 року він навчався на правничому та державознавчому факультеті Університету Відня. 1922 року він захистив докторат у Hans Kelsen та Othmar Spann з дисертацією «Wechselwirkung und Gezweiung. Eine methodenkritische Untersuchung» (Взаємодія та роздвоєння. Методокритичне дослідження). Далі йшли роки навчання в США (1924–1926 в Columbia University, Гарварді, University of Wisconsin та Єлі), а також рік у Парижі. 1928 року він габілітувався у Відні працею «Über die Form des amerikanischen Geistes» (Про форму американського духу). Із 1929 року він викладав як приват-доцент державознавства та соціології, 1936 року став асистент-професором та науковим асистентом Hans Kelsen. У віденські роки Voegelin рухався в чотирьох дуже різно зорієнтованих дискусійних гуртках: у семінарі Othmar Spann, у приватному семінарі Hans Kelsen, у приватному семінарі Ludwig von Mises, а також у заснованому 1921 року Friedrich August von Hayek та Josef Herbert Fürth Гайсткрайсі. Із цього часу датується і пожиттєва дружба з Alfred Schütz, що після 1938 року тривала в розлогому листуванні. Після Аншлюсу 1938 року Voegelin був звільнений з університету, ледве уникнув арешту Гестапо і втік через Швейцарію до США. Після коротких викладацьких діяльностей у Гарварді, Беннінгтоні та Алабамі він 1942 року прибув до Louisiana State University в Батон-Ружі, де викладав до 1958 року. 1944 року він здобув громадянство США. 1958 року він прийняв запрошення до Університету Людвіга-Максиміліана в Мюнхені на вакантну з 1920 року кафедру Max Weber і заснував Інститут політичної науки. 1969 року він повернувся до США, спершу як Henry Salvatori Distinguished Scholar, пізніше як старший науковий співробітник Hoover Institution у Стенфорді. Він помер 19 січня 1985 року в Пало-Альто. Праця Voegelin сягає від ранніх критик расової теорії («Rasse und Staat», 1933) через аналіз сучасних тоталітаризмів як секулярних замінних релігій («Die politischen Religionen», 1938) до широко закроєної політичної філософії пізньої фази, передусім «The New Science of Politics» (1952) та п'ятитомної серії «Order and History» (1956–1987, останній том посмертно). Своєю тезою про гнозис він став одним із найвпливовіших політичних мислителів 20-го століття.