1. Основи економічного обміну

“Чи схильність людей до торгу, обміну й виміну однієї речі на іншу є одним із первісних начал людської природи, чи вона є необхідним наслідком здатностей розуму й мовлення”, чи якісь інші причини спонукають людей обмінювати блага, – це питання Adam Smith залишив без відповіді. Видатний мислитель зауважує лише, що безперечним є те, що схильність до виміну й обміну притаманна всім людям і не трапляється в жодного іншого виду тварин.⁶³

Спершу, щоб прояснити проблему, припустімо, що двоє сусідніх фермерів мають по великій кількості однакового ячменю після доброго врожаю і що немає жодних перешкод для дійсного обміну кількостями ячменю між ними. У цьому випадку обидва фермери могли б дати волю своїй схильності до торгівлі й могли б обмінювати між собою туди-сюди 100 бушелів чи будь-яку іншу кількість ячменю. Хоча немає причини, чому б їм утриматися від торгівлі в цьому випадку, якщо обмін благ сам по собі дає учасникам приємність, я вважаю, що ніщо не є певнішим за те, що ці двоє осіб узагалі відмовляться від торгівлі. Якби вони все ж вдалися до такого роду обміну, їм загрожувало б, саме через їхню насолоду торгівлею за таких обставин, бути визнаними божевільними з боку інших господарюючих осіб.

Припустімо тепер, що мисливець має велику кількість хутра, а отже, і матеріалів для одягу, але лише дуже малий запас харчів. Його потреба в одязі, отже, повністю забезпечена, а потреба в їжі – лише недостатньо. Сусідній фермер, як припускається, перебуває в точно протилежному становищі. Припустімо також, що немає жодних перешкод для обміну харчів мисливця на матеріали для одягу фермера. Очевидно, що обмін благ є в цьому випадку ще менш імовірним, ніж у першому. Якби мисливець обміняв частину свого мізерного запасу їжі на частину так само мізерного запасу хутра фермера, то і надлишок матеріалів для одягу в мисливця, і надлишок харчів у фермера стали б ще більшими, ніж до обміну. Оскільки задоволення потреби мисливця в їжі й задоволення потреби фермера в одязі вже були забезпечені недостатньо, господарське становище учасників обміну рішуче погіршилося б. Тому ніхто не може стверджувати, що ці двоє господарюючих осіб зазнали б приємності від такого обміну. Навпаки, ніщо не є певнішим за те, що і мисливець, і фермер найрішучіше опиратимуться пропозиціям вдатися до торгівлі, яка безперечно зменшила б їхній добробут, а можливо, навіть наразила б на небезпеку їхнє життя. Якби обмін такого роду все ж відбувся, цим двом людям не було б нічого нагальнішого, ніж його скасувати.

Отже, схильність людей до торгівлі мусить мати якусь іншу причину, ніж насолода самою торгівлею. Якби торгівля була приємністю сама по собі, а отже, самоціллю, а не часто-густо обтяжливою діяльністю, пов'язаною з небезпекою й господарською жертвою, то не було б причини, чому б людям не вдаватися до торгівлі в щойно розглянутих випадках і в тисячах інших. Насправді не було б причини, чому б їм не обмінюватися туди-сюди необмежену кількість разів. Але усюди в практичному житті ми можемо спостерігати, що господарюючі люди ретельно зважують кожний обмін наперед і що зрештою досягається межа, за якою двоє осіб не продовжуватимуть торгувати в певний даний момент.

Оскільки було встановлено, що обмін не є самоціллю і ще менше сам по собі є приємністю для людей, завдання в подальшому полягатиме в тому, щоб пояснити його природу й походження.

Почнімо з найпростішого випадку. Припустімо, що два хлібороби, A і B, обидва доти провадили відокремлені домашні господарства. Але тепер, після надзвичайно доброго врожаю, хлібороб A має стільки зерна, що, хоч би як щедро він забезпечував задоволення своїх потреб, не може використати частину його для себе та свого господарства. Хлібороб B, своєю чергою, сусід хлібороба A, нехай того самого року мав чудовий збір винограду. Але його льох ще наповнений із попередніх років, і, оскільки йому бракує додаткових посудин, він міркує над тим, щоб вилити частину старішого вина, що зберігається й походить із гіршого винного року. Кожен хлібороб має надлишок одного блага й серйозну нестачу іншого. Хлібороб із надлишком зерна змушений цілком відмовитися від споживання вина, бо взагалі не має виноградників, а хлібороб із надлишком вина потерпає на брак харчів. Хлібороб A може дати багатьом мірам зерна зіпсуватися на полях, тоді як барило вина дало б йому неабияку втіху. Хлібороб B готовий знищити не одне, а кілька барил вина, тоді як цілком міг би скористатися кількома мірами зерна у своєму господарстві. Перший хлібороб мучиться спрагою, а другий голодує, хоча обидва могли б зарадити собі тим зерном, що його A дає зіпсуватися на полях, і тим вином, що його B вирішив вилити. Хлібороб A міг би й далі так само повно, як раніше, задовольняти потребу свою та своєї родини в харчах і до того ж тішитися втіхою пиття вина, а хлібороб B міг би й далі насолоджуватися вином, скільки забажає, але не мусив би голодувати. Тож очевидно, що ми натрапили на випадок, у якому, якби розпорядження певною кількістю благ A було передане B, а розпорядження певною кількістю благ B було передане A, потреби обох господарюючих осіб були б задоволені краще, ніж за відсутності цього взаємного передання.

Щойно наведений випадок, у якому потреби двох осіб могли б бути задоволені краще, ніж доти, через взаємне передання благ, що не мали для жодного з них цінності до обміну, а отже без економічної жертви з обох боків, був особливо придатний для того, щоб у найбільш промовистий спосіб закарбувати в нас природу економічного відношення, яке веде до торгівлі. Але ми витлумачили б це відношення надто вузько, якби обмежили свою увагу випадками, у яких особа, що розпоряджається кількістю одного блага, більшою навіть за всі свої повні потреби, потерпає на нестачу другого блага, тоді як інша особа має співмірний надлишок цього другого блага й нестачу першого. Адже відношення, про яке йдеться, можна спостерегти й у менш очевидних випадках, у яких одна особа володіє благами, певні кількості яких мають для неї меншу цінність, ніж кількості іншого блага, що ним володіє друга особа, яка перебуває у зворотній ситуації.

Як приклад припустімо, що перший із двох відокремлених хліборобів зібрав не так багато зерна, щоб мати змогу дати частині його зіпсуватися на полі без шкоди для задоволення своїх потреб, і що другий не має так багато вина, щоб мати змогу вилити частину його без подібної шкоди. Натомість кожен із двох хліборобів може застосувати всю кількість блага, яким розпоряджається, у якийсь спосіб, корисний для себе та свого господарства. Перший хлібороб може корисно застосувати весь свій запас зерна, спрямувавши кількість, що лишається після повного забезпечення задоволення його важливіших потреб, на відгодівлю своєї худоби. Другий хлібороб не має так багато вина, щоб мусив частину його виливати, але саме стільки, щоб мати змогу роздати частину своїм рабам як винагороду за більше зусилля. Отож, хоча для хлібороба-зерновода певна частина його зерна (наприклад, міра) і для виноградаря певна частина його вина (наприклад, барило) має лише невелику цінність, вона все ж має деяку цінність, оскільки прямо чи опосередковано від цієї частини залежить задоволення певних його потреб. Але те, що задана кількість зерна, наприклад міра, має певну цінність для першого хлібороба, аж ніяк не виключає можливості, що певна кількість вина, наприклад барило, може мати для нього вищу цінність, як було б у випадку, коли втіха, яку дає барило вина, має для нього вищу важливість, ніж більш чи менш ретельна відгодівля його худоби. Так само й щодо другого хлібороба: те, що барило вина має для нього певну цінність, аж ніяк не виключає можливості, що міра пшениці може мати для нього вищу цінність, як було б у випадку, коли вона забезпечила б належніше харчування йому та його родині, а може, навіть уникнення мук голоду.

Отже, найзагальніша форма відношення, відповідального за людську торгівлю, така: господарююча особа A розпоряджається певною кількістю блага, що має для неї меншу цінність, ніж задана кількість іншого блага, яким володіє інша господарююча особа B, що оцінює цінності тих самих кількостей благ у зворотний спосіб, при цьому задана кількість другого блага має для неї меншу цінність, ніж задана кількість першого блага, яким розпоряджається A.⁶⁴ Нехай кількість першого блага у володінні A становить 10a, а кількість другого блага у володінні B становить 10b. Припустімо, що цінність кількості 1a для A дорівнює W, цінність 1b для A, якби він дістав розпорядження ним, дорівнює W + x, цінність 1b для B дорівнює w, а цінність 1a для B, якби він дістав розпорядження ним, дорівнює w + y. Очевидно, що A здобув би цінність x, а B здобув би цінність y від передання 1a з володіння A до володіння B та 1b з володіння B до володіння A. Інакше кажучи, після обміну A опинився б у такому самому становищі, наче до його статку було додано благо з цінністю x для нього, а B опинився б у такому самому становищі, наче до його статку було додано благо з цінністю y для нього.

Якщо ж, до того ж, дві господарюючі особи (a) усвідомлюють ситуацію і (b) мають змогу справді здійснити передання благ, існує відношення, яке робить для них можливим, простою угодою, краще або повніше забезпечити задоволення своїх потреб, ніж було б у випадку, коли б це відношення не використали.

Той самий принцип, що скеровує людей у їхній економічній діяльності загалом, що спонукає їх досліджувати корисні речі, які оточують їх у природі, і підкоряти їх своєму розпорядженню, і що змушує їх дбати про поліпшення свого економічного становища, – зусилля задовольнити свої потреби якомога повніше, – веде їх також до того, щоб щонайретельніше шукати це відношення скрізь, де його можна знайти, і використовувати його задля кращого задоволення своїх потреб. Тож у щойно описаній ситуації дві господарюючі особи подбають про те, щоб передання благ справді відбулося. Отже, зусилля задовольнити свої потреби якомога повніше є причиною всіх явищ економічного життя, які ми позначаємо словом «обмін». Слід зауважити, що цей термін уживається в нашій науці в особливому сенсі, з набагато ширшим застосуванням, ніж у народній чи особливо ніж у правничій мові. Адже в економічному сенсі він охоплює також купівлю й продаж, і всі часткові передання економічних благ (оренда, наймання, позичання тощо) за відшкодування.

Якщо підсумувати щойно сказане, ми дістаємо такі твердження як результат нашого дослідження дотепер: Принцип, що веде людей до обміну, є тим самим принципом, що скеровує їх у їхній економічній діяльності в цілому; це прагнення забезпечити якомога повніше задоволення своїх потреб. Утіха, яку люди дістають від економічного обміну благ, є загальним відчуттям задоволення, що його вони зазнають, коли якась подія дозволяє їм краще забезпечити задоволення своїх потреб, ніж це інакше було б можливо. Але вигоди від взаємного передання благ залежать, як ми бачили, від трьох умов: (a) одна господарююча особа має розпоряджатися кількостями благ, що мають для неї меншу цінність, ніж інші кількості благ, якими розпоряджається інша господарююча особа, що оцінює блага у зворотний спосіб; (b) дві господарюючі особи мають усвідомити це відношення; і (c) вони мають мати змогу справді здійснити обмін благ. Відсутність бодай однієї з цих умов означає, що бракує суттєвої передумови для економічного обміну і що обмін благ між двома господарюючими особами економічно неможливий.

2. Межі економічного обміну

Якби кожна господарююча особа розпоряджалася лише одним благом кожного виду, і якби кожне з цих благ було неподільне щодо свого характеру блага, не було б труднощів у дослідженні меж, до яких просувалися б операції обміну в кожному заданому випадку, щоб дати найбільший економічний здобуток кожному учасникові. Припустімо, що A має скляний келих, а B – прикрасу, виготовлену з того самого матеріалу, і що жодна з двох осіб не розпоряджається більш ніж однією одиницею кожного предмета. Згідно зі сказаним у попередньому розділі, мислимі лише дві ситуації: або підстава для економічного обміну між двома особами щодо цих двох благ існує, або ні. Якщо її немає, питання про обмін взагалі не може постати з економічного погляду. А якщо вона існує, не може бути сумніву, що справжній обмін цих двох благ природно унеможливить будь-який подальший обмін благ точно тих самих видів між A і B.

Але щоразу, коли різні особи розпоряджаються кількостями благ, які можна поділити на частини будь-якого бажаного розміру або які складаються з кількох окремих штук, кожна з яких неподільна за природою чи вжитком, ситуація інша.

Припустімо, що A, американський фронтирник, володіє кількома кіньми, але не має корови, тоді як B, його сусід, має кілька корів, але не має коней. За умови, що A має потреби в молоці та молочних продуктах, а B – у тяглових тваринах, легко побачити, що наявна підстава для операцій обміну. Але ніхто не стверджуватиме, що обмін, наприклад, одного з коней A на одну з корів B неодмінно вичерпав би наявну підставу для операцій економічного обміну між A і B щодо цих благ. Так само певно, однак, що підстава не конче має існувати для обміну всіх кількостей, які вони мають. A, що володіє (наприклад) шістьма кіньми, може мати змогу краще задовольнити свої потреби, якщо обміняє одного, або двох, чи, може, навіть трьох своїх коней на корів B. Але з цього не конче випливає, що він дістав би економічний здобуток від операції обміну, якби виміняв усіх своїх коней на всіх корів B. Хоча початкова економічна ситуація дає підставу для операцій економічного обміну між A і B, наслідком того, що обмін заведено надто далеко, могло б бути те, що потреби двох сторін, які домовляються, були б забезпечені гірше, ніж до обміну.

Відношення, яке ми тепер розглядаємо, у якому в розпорядженні людей перебувають не просто окремі блага, а кількості благ, можна регулярно спостерегти в людському господарстві. Можна спостерегти безліч випадків, у яких дві господарюючі особи розпоряджаються кількостями різних благ і в яких наявні підвалини для операцій економічного обміну, але де здобутки, які можна дістати від торгівлі, були б використані лише неповно, якби дві господарюючі особи обміняли надто мало, і де вони знову зменшилися б, звелися б нанівець чи навіть обернулися б на збитки, якби вони повели свої операції обміну надто далеко й обміняли надто багато.

Але якщо ми можемо спостерігати випадки, коли «надто мало» обміну не приносить усього зиску, що його можна було б отримати від використання наявного співвідношення, і коли «надто багато» приводить до того самого результату, ба навіть нерідко до погіршення економічного становища обох учасників торгівлі, то має існувати межа, на якій досягається повний економічний зиск, що його можна здобути з використання даного співвідношення, і за якою будь-який обмін подальших часток починає ставати неекономічним. Визначення цієї межі і є предметом подальшого дослідження.

З цією метою я наведу простий випадок, у якому ми можемо якнайретельніше спостерегти співвідношення, що його прагнемо розглянути, не затьмарене побічними впливами.

Припустімо, що в незайманому пралісі, далеко від інших господарюючих осіб, живуть двоє піонерів-поселенців, які підтримують між собою дружні стосунки. Припускається, що обсяг та інтенсивність їхніх потреб є цілковито однаковими. Кожному з них потрібно кілька коней, щоб обробляти свою землю. Один кінь є абсолютно необхідним, щоб поселенець міг виробити харчі, потрібні для підтримання життя його самого та його родини. Другий кінь потрібен, щоб виробити дещо більшу кількість харчів, необхідну для достатнього харчування його самого та його родини.

Кожен із цих хліборобів міг би використати третього коня, щоб перевозити з лісу до своєї дерев'яної хатини деревину та дрова, які він вважає за потрібні, возити вантажі піску, каміння тощо, а також обробляти поле, на якому він вирощуватиме деякі делікатесні харчі для втіхи своєї та своєї родини. Четвертого коня використовували б суто для приємності, а п'ятий кінь мав би лише ту вагу, яка випливає з його придатності як заміни на випадок, якби котрийсь з інших коней став непридатним. Але жоден із поселенців не зміг би використати шостого коня. Припускається також, що кожному з них було б потрібно п'ять корів, аби повністю задовольнити свої потреби в молоці та молочних продуктах, що в важливості їхніх потреб у цих продуктах існує така сама градація і що шостою коровою жоден із них не зміг би скористатися.

Задля більшої виразності подаймо щойно описану ситуацію в числовій формі (с. 125 і далі). Градуйовану важливість задоволень, що їх забезпечують володіння двох поселенців, ми можемо зобразити набором чисел, які спадають за арифметичною прогресією, наприклад рядом 50, 40, 30, 20, 10, 0.⁶⁵

Припускаючи, що A, перший поселенець, має 6 коней і лише одну корову, тоді як B, другий поселенець, має одного коня і 6 корів, послідовні ступені важливості задоволень, що їх забезпечують володіння цих двох осіб, можна зобразити в такій таблиці:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
40			40
30			30
20			20
10			10
0			0

Зі сказаного в першому розділі цієї глави легко побачити, що підстава для економічних обмінних операцій тут наявна. Важливість, яку має кінь для A, дорівнює 0, а важливість, яку мала б для нього друга корова, дорівнює 40. З другого боку, корова має для B вартість 0, тоді як другий кінь мав би вартість 40 (с. 131). Отже, і A, і B могли б значно краще забезпечити задоволення своїх потреб, якби A віддав B коня, а B віддав A в обмін корову. Немає сумніву, що вони справді здійснили б цей обмін, якщо вони є господарюючими особами.

Важливість задоволень, що їх забезпечують володіння цих двох осіб після першого обміну, буде такою:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
40	40	40	40
30			30
20			20
10			10

Легко побачити, що кожен із двох учасників торгівлі отримав від цього першого обміну економічний зиск, рівнозначний тому зиску, який припав би йому, якби його статок збільшився на благо, вартість якого для нього дорівнює 40.⁶⁶ Але так само певним є те, що підстава для економічних обмінних операцій цим першим обміном аж ніяк не вичерпана. Адже кінь усе ще має для A значно меншу вартість, ніж мала б додаткова корова (10 порівняно з 30), тоді як корова має для B вартість лише 10, а додатковий кінь мав би вартість 30 (утричі більше за вартість корови). Тому в економічних інтересах обох господарюючих осіб є здійснити другу обмінну операцію.

Ситуацію після другого обміну можна зобразити так:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
40	40	40	40
30	30	30	30
20			20

Видно, що кожна з двох осіб отримала економічний зиск, не менший за той, що його було б досягнуто, якби їхній статок збільшився на благо вартістю 20.

Подивімося, чи існує підстава для подальших економічних обмінних операцій навіть у цій ситуації. Кінь має для A важливість 20; додаткова корова також мала б для нього важливість 20; і B перебуває в подібному становищі. Зі сказаного очевидно, що обмін одного з коней A на одну з корів B за таких умов не був би вартим заходу, оскільки жодного економічного зиску взагалі не було б.

Але припустімо, що A і B усе ж таки укладуть третій обмін. Якби здійснення обміну не вимагало жодних відчутних економічних жертв (витрат на перевезення, втрати часу тощо), очевидно, що економічне становище цих двох людей не було б ані погіршене, ані поліпшене. Після цього третього обміну їхнє становище було б таким:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
40	40	40	40
30	30	30	30
	20	20

Запитаймо тепер, яким був би економічний результат ще дальших обмінів одного з коней A на одну з корів B. Ситуація після четвертого обміну була б такою:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
40	40	40	40
	30	30
	20	20
	10	10

Як можна побачити, економічне становище і A, і B після четвертого обміну є менш сприятливим, ніж було перед ним. Здобувши п'яту корову, A справді забезпечив собі задоволення потреби, яка має для нього важливість 10. Але щоб її здобути, він віддав коня, що мав для нього важливість задоволень, прирівняну до 30. Його економічне становище після цього обміну є точнісінько таким, яким воно було б, якби його статок зменшився без жодного відшкодування на благо вартістю 20. Той самий результат можна спостерегти і в B. Економічна невигідність четвертої обмінної операції є взаємною. Замість того щоб виграти від неї, і A, і B зазнали б економічної втрати.

Якби ці дві особи, A і B, продовжили обмінювати коней на корів, ситуація після п'ятого обміну мала б такий вигляд:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
50	50	50	50
	40	40
	30	30
	20	20
	10	10
	0	0

А після шостого обміну вона була б такою:

A		B
Коні	Корови	Коні	Корови
	50	50
	40	40
	30	30
	20	20
	10	10
	0	0
	0	0

Легко побачити, що після п'ятого обміну одного з коней A на одну з корів B обидва учасники торгівлі повернулися б до тієї самої ситуації, щодо повноти забезпечення задоволення своїх потреб, у якій вони перебували на початку обмінних операцій. Після шостого обміну вони погіршили б своє економічне становище значно більше.

Вони не змогли б учинити нічого кращого, ніж скасувати ці неекономічні обміни.

Те, що було показано тут на одному прикладі, можна спостерегти повсюди, де кількості різних благ перебувають у володінні різних осіб і наявна підстава для економічних обмінних операцій. Якби ми обрали інші приклади, ми знайшли б відмінності в побічних обставинах, але не в природі поясненого співвідношення.

Передусім ми знайшли б у кожному окремому випадку та в будь-який заданий момент часу межу, до якої дві особи можуть обмінювати свої блага собі на взаємну економічну вигоду. Але ми виявили б, що вони не можуть переступити цю межу, не поставивши себе в менш сприятливе економічне становище. Коротко кажучи, ми всюди спостерігали б межу, на якій вичерпується весь економічний зиск, що його можна здобути з обмінного співвідношення, і за якою цей зиск зменшувався б дальшими обмінними операціями, роблячи обмін будь-яких подальших часток неекономічним. Цю межу досягнуто тоді, коли в одного з двох торгівників більше немає жодної кількості благ, яка мала б для нього меншу вартість, ніж кількість іншого блага, що перебуває в розпорядженні другого торгівника, який водночас оцінює ці дві кількості благ навпаки.

Так ми бачимо, що в реальності практичного життя люди не торгують безмежно й без обмежень. Натомість ми бачимо, що окремі особи в будь-який заданий час, щодо будь-яких заданих видів благ і в будь-якій заданій економічній ситуації досягають певної межі, на якій вони припиняють робити подальші обміни.⁶⁷

Суспільне господарство складається з окремих господарств, і тому сказане вище є так само слушним для торгівлі цілих народів, як і для окремих господарюючих осіб. Дві нації, одна з яких займається переважно сільським господарством, а друга насамперед промисловістю, будуть спроможні задовольнити свої потреби значно повніше, якщо кожна обмінюватиме частину свого продукту на продукт другої (перша нація – частину свого сільськогосподарського продукту, а друга – частину своїх промислових виробів). Але вони не здійснюватимуть обмін безмежно й без обмежень. У будь-який заданий момент часу вони досягнуть межі, за якою будь-який подальший обмін сільськогосподарського продукту на промислові вироби стане неекономічним для обох націй.

Цілком слушно, звичайно, що в торгівлі окремих осіб, а тим паче в торгівлі між цілими народами, можна загалом спостерегти, що вартості, які блага справді мають для людей, зазнають постійних коливань. Ці коливання відбуваються головно через те, що нові кількості благ безперервно потрапляють до рук різних господарюючих осіб у процесі виробництва. Внаслідок цього підстави для економічних обмінів постійно змінюються, і тому ми спостерігаємо явище безперервної низки обмінних операцій. Але навіть у цьому ланцюгу операцій ми можемо, придивляючись уважно, знайти точки спокою в певні часи, для певних осіб і з певними видами благ. У цих точках спокою жодного обміну благ не відбувається, бо економічну межу обміну вже досягнуто.

Інше спостереження, зроблене раніше, стосувалося поступово спадних економічних вигід, які певні господарюючі індивіди отримують від використання даної можливості для торгівлі. Перші торговельні контакти господарюючих індивідів зазвичай є економічно найвигіднішими. Як правило, лише згодом використовуються й ті можливості для торгівлі, що обіцяють менші економічні вигоди. Це справедливо не лише для торгівлі між індивідами, а й для торгівлі між цілими народами. Якщо два народи, чиї порти або кордони завжди або протягом певного часу були закриті для взаємного спілкування, раптово відкривають їх для торгівлі, або навіть якщо усувається лише частина попередніх перешкод для торгівлі, негайно розвивається дуже жвавий обмін товарами. Адже кількість торговельних можливостей, які належить використати, і економічних вигід, які можна отримати, спочатку є дуже великими. Згодом торгівля переходить у річище звичайно прибуткових операцій. Та якщо повні вигоди від нової торгівлі іноді не з'являються одразу, причина полягає в тому, що дві інші передумови економічного обміну, а саме знання про торговельні можливості та спроможність здійснити обмінні операції, визнані економічними, зазвичай набуваються учасниками лише після певного періоду часу. Деякі з найнапруженіших зусиль торгових націй спрямовані на усунення перешкод для торгівлі в обох цих категоріях (через ретельне вивчення комерційної ситуації, через будівництво добрих доріг та інших засобів транспорту й сполучення тощо).

Перш ніж завершити цей розгляд основ і меж економічного обміну, я хочу звернути увагу на важливий чинник, який треба взяти до уваги, аби викладені в цьому розділі засади були правильно витлумачені. Я маю на увазі економічні жертви, яких вимагають обмінні операції.

Якби люди та їхні володіння (господарства окремих індивідів⁶⁸) не були розділені у просторі і якби тому взаємне передавання розпорядження товарами між одним господарюючим індивідом та іншим загалом не вимагало перевезення товарів і багатьох інших економічних жертв, то повні економічні вигоди, що випливають з обмінної операції, дісталися б обом учасникам. Та такі випадки трапляються дуже рідко. Звісно, можна уявити випадки, у яких економічні жертви обмінної операції падають до мінімуму, яким у практичному житті нехтують. Але нелегко знайти реальний випадок, у якому обмінну операцію можна здійснити взагалі без жодних економічних жертв, навіть якщо вони обмежуються лише втратою часу. Витрати на фрахт, плата за завантаження, мита, акцизні податки, премії за морське та інше страхування, видатки на листування, комісійні та інші торговельні витрати, маклерські збори, плата за зважування, витрати на пакування, складські збори, уся вартість системи комерційного банкінгу, навіть видатки купців⁶⁹ та всіх їхніх службовців тощо – усе це не що інше, як різноманітні економічні жертви, потрібні для здійснення обмінних операцій, які поглинають частину економічних вигід, що випливають з використання наявних можливостей для обміну. Ба більше, ці економічні жертви часто унеможливлюють обмін, який був би можливим, якби тільки не існувало цих 'видатків' у загальноекономічному сенсі цього слова.

Економічний розвиток схильний зменшувати ці економічні жертви, унаслідок чого навіть між найвіддаленішими краями стає можливим дедалі більше економічних обмінів, які раніше не могли б відбутися.

У сказаному імпліцитно міститься пояснення джерела, з якого всі тисячі осіб, що є посередниками в торгівлі, дістають свої доходи. Оскільки вони не сприяють безпосередньо фізичному примноженню товарів, їхню діяльність нерідко вважали непродуктивною. Та економічний обмін, як ми бачили, сприяє кращому задоволенню людських потреб і збільшенню добробуту учасників так само дієво, як і фізичне збільшення економічних благ. Тож усі особи, що опосередковують обмін, – за умови, що обмінні операції завжди є економічними, – так само продуктивні, як хлібороб чи фабрикант. Адже мета господарювання – не фізичне примноження товарів, а завжди якомога повніше задоволення людських потреб. Торгові люди сприяють досягненню цієї мети не менше, ніж особи, яких упродовж тривалого часу й з вельми однобічного погляду виключно називали продуктивними.