FOLIO I · DENKER
Народився 13 березня 1866 року в Troppau, Австрійська Сілезія (нині Опава, Чехія), у родині рабина.[2]
1883 року склав іспити на атестат зрілості в гімназії в Troppau.[2]
Навчання на правничому та державознавчому факультеті Віденського університету (1883–1887), яке він, напівсирота, мусив фінансувати самостійно; водночас однорічна добровольча служба, а згодом офіцер запасу.[2]
1891 року став директором партійного та пресбюро «Об'єднаних німецьких лівих».[2]
1892 року здобув ступінь доктора права (Dr. iur.) у Віденському університеті.[2]
1895 року перейшов у католицизм; у той самий період життя одружився, увійшовши в родину віденського професора торговельного права Carl Samuel Grünhut (1844–1929).[2]
Став зятем Carl Samuel Grünhut, професора торговельного права у Віденському університеті. Його дружина Mathilde померла 1911 року (у віці 39 років).
У грудні 1897 року призначений до цісарсько-королівської президії ради міністрів.[1]
Здобув габілітацію з розвідкою «Die öffentlichen Glückspiele».[2]
Після габілітації перейшов у політику; як найближчий співробітник прем'єр-міністра Körber (1850–1919) він відігравав впливову, а часом і суперечливу роль, передусім у кадрових рішеннях щодо найвищих посад у бюрократії.
Від 1902 до 1910 року керівник президіальної канцелярії президії ради міністрів; найближчий співробітник прем'єр-міністра Ernest von Körber, причетний до виборчої реформи та компромісу 1907 року.[2]
1904 року підвищений до начальника секції (найвищий ранг державного службовця).[2]
Від 1910 до 1929 року (з перервою 1917–1919) губернатор, а з 1919 року президент Загального австрійського Boden-Credit-Anstalt; разом із приєднаними промисловими концернами та газетами він залишався впливовим господарським провідником аж до часів Першої республіки; 1929 року, після банкрутства, відбулося злиття з Creditanstalt.[2]
1912 року став членом Палати панів.
1894 року вступив за міністра фінансів Ernst von Plener до цісарсько-королівського Міністерства фінансів; Plener був першим міністерським керівником і політичним покровителем його кар'єри в чиновницькому апараті.[2]
Після переходу в католицтво 1895 року став зятем Carl Samuel Grünhut (1844-1929), професора торгового права, який викладав у Віденському університеті.
Sieghart diente ab 1894 im k.k. Finanzministerium, in dessen Steuerreform-Arbeit Böhm-Bawerk die treibende Kraft war, und wechselte 1897 ins Ministerratspräsidium — der Beginn seines Aufstiegs unter Körber (NDB Bd. 24, 2010, S. 353 f.).
Як найближчий співробітник прем'єр-міністра Ernest von Körber (1850-1919) Sieghart відігравав впливову, а часом і суперечливу роль, передусім у кадрових рішеннях щодо найвищих посад у бюрократії.[2]
Reisch wurde 1921 Vizepräsident der Allgemeinen Boden-Credit-Anstalt unter Präsident Sieghart. Ab 1922 als OeNB-Präsident gleichzeitig zentraler Bankenregulator und Refinanzierer für Siegharts BCA bis zum Zusammenbruch 1929 (OeBL).
Rudolf Sieghart у контексті всієї школи: п'ять поколінь, їхні лінії «вчитель–учень», гуртки та колегіальні зв'язки.
Показати в генеалогії →
