Ernst Seidler von Feuchtenegg

Народився 5 червня 1862 року у Швехаті (Нижня Австрія).[1]

Захист докторської дисертації (Dr. jur.) у Carl Menger у Віденському університеті.[1]

Після захисту дисертації Seidler обіймав різні посади на державній службі, зокрема в Міністерстві сільського господарства.[1]

В оригінальній статті Seidler застосував принцип граничної корисності до визначення міри покарання (Seidler 1890).

Префект з права в Терезіанській академії у Відні.[1]

Перехід до Міністерства сільського господарства.[1]

Габілітація у Віденському університеті з адміністративного права та науки про управління.[1]

Після габілітації Seidler викладав як професор публічного права, серед інших і престолонаслідника Karl.

Викладацька діяльність на посаді професора в Експортній академії та у Вищій школі аграрних наук у Відні.[1]

Повернення до Міністерства сільського господарства на посаду міністерського радника; згодом начальник секції.[1]

Присвоєння звання ординарного професора університету.[1]

Надання дворянського титулу (von Feuchtenegg), за рік до призначення міністром сільського господарства.[1]

У 1917 році спершу міністр сільського господарства, відтак прем'єр-міністр, тобто останній голова кабінету монарха Karl.[1]

Після Першої світової війни Seidler обійняв посади у промисловості та банківській справі й присвятив себе своїй науковій праці.[1]

Директор кабінету імператора Karl I після відставки з посади прем'єр-міністра.[1]

Президент Італо-Віденського кредитного банку.[1]

Помер 23 січня 1931 року у Відні.[1]