Австрійська проблема

Відень, 3 лютого

У нещодавно виданій книзі під назвою „Der Selbstmord eines Volkes, Wirtschaft in Österreich“ Dr. Siegfried Strakosch береться ґрунтовно дослідити австрійську економічну проблему. Dr. Strakosch, який сам працює в промисловості та в сільському господарстві й здобув собі як аграрно-політичний публіцист славу, що сягає далеко за межі німецькомовного простору, як мало хто має хист до опрацювання цих складних і заплутаних питань. Завдання, яке він собі поставив, він розв'язує настільки добре, наскільки це взагалі сьогодні можливо. Пізніші дослідники зможуть зібрати більше матеріалу й доповнити деякі подробиці; але в осягненні глибших взаємозв'язків і в пізнанні корінної проблеми перевершити Strakosch'а їм не вдасться.

Корінне лихо, від якого потерпає Австрія, – це панування соціалістичних ідей. Соціал-демократична партія панує, попри те, що не має більшості ані серед населення, ані в парламенті й формально перебуває в опозиції, насправді ж – нічим не обмежено. „Роздроблені й кволі, стоять буржуазні партії супроти соціал-демократії, нездатні дати раду своїй усе ж таки значній чисельній перевазі.“ Соціал-демократія панує, бо за нею стоїть збройна сила, бо вона будь-якої миті здатна нав'язати населенню свою волю, спинивши транспортні підприємства та освітлювальні заводи. Доки це панування лишається неподоланим, доти будь-яка спроба оздоровити країну мусить зазнати невдачі.

Неможливо встановити рівновагу в державному господарстві, не позбувшись численних державних підприємств, які своїми мільярдними дефіцитами зводять нанівець будь-яку спробу навести лад у державних фінансах. Однак соціал-демократи не дозволяють, щоб залізниці, тютюнові фабрики, соляні копальні, комунальні підприємства, громадсько-господарські установи – і хоч би як усі ці підприємства називалися – були „віддані на поталу приватному капіталові“. Восьмигодинного робочого дня не можна торкатися, попри те, що очевидно: австрійська промисловість не зможе стати конкурентоспроможною, доки він зберігається. Усе, чого досягає економічна політика соціалістичних партій, – це дальше проїдання капіталу, який перетворюють на споживчі блага й споживають. Єдині ліки, які радить соціал-демократична „фінансова політика“, – це конфіскація майнових об'єктів усякого роду, конфіскація валют, девіз та національних цінних паперів. Споживати, нищити – ось останній висновок їхньої мудрості. „Ми розподіляємо, – каже Strakosch, – не лише народний дохід, а й набагато більше. Ми проїдаємо не лише дохід, а й майно. Те, що ми вважаємо народним доходом, що нам видають за такий, лише в найменшій частині є народним доходом, а здебільшого – знищеним продуктивним капіталом, спадщиною працьовитіших і ощадливіших епох.“

Демагог думає лише про сьогодні, а не також про майбутнє. Майстерно охарактеризував уже майже сорок років тому Stourm, історіограф французької революції, фінансово-політичні засади якобінців. „Фінансова політика якобінців полягала єдино в тому, щоб вичерпати все для теперішнього й пожертвувати майбутнім. Завтрашній день для них ніколи не існував; справи щодня велися так, ніби цей день був останнім; ось що було справжньою прикметою всіх дій революції. Тут-таки криється й таємниця її дивовижної тривалості: щоденне розграбування накопичених резервів дало в багатої й могутньої нації відкрити несподівані джерела, які перевершили всі сподівання. Асигнати дедалі більшими масами заливали країну доти, доки вони взагалі ще хоч щось важили. Певна перспектива того, що мусить дійти до краху, ні на мить не спинила їхнього випуску. Його не припинили доти, доки публіка геть не відмовилася приймати будь-який різновид паперових грошей, хай навіть на найгірших умовах.“ Не можна читати того, як Stourm змальовує майнові побори та примусові позики, заходи проти біржі й проти валютної спекуляції, приписи щодо здирницького завищення цін і щодо нормування продовольства, не згадуючи при цьому про політику, яку Австрія вже багато років провадить собі на шкоду. Та похмура картина, яку малює нам Strakosch, на жаль, лише надто правдива.

„Ґрунтовне покаяння, цілковите навернення є конче потрібні,“ – каже Strakosch і завершує свою книгу словами: „Нам більше ніколи гаяти час.“ Нехай його заклик-засторога й пробудження будуть прочитані всіма й узяті до серця.