Найчастіша помилка, якої припускаються не лише в класифікації, а й у визначенні капіталу, полягає в наголосі на технічному погляді замість економічного. (Проти такої практики див. також J.F.E. Lotz, Handbuch der Staatswirthschaftslehre Erlangen, 1837, I, 60 і далі, та F.B.W. v. Hermann, Staatswirthschaftliche Untersuchungen München, 1874, с. 221 і далі.) Класифікація благ на засоби виробництва та споживчі блага (блага вищого порядку та блага першого порядку) є науково виправданою, але не збігається з класифікацією майна на капітал та не-капітал. Думка тих, хто вживає термін "капітал" на позначення всіх предметів майна, що дають постійний дохід, видається мені так само неспроможною. Бо якщо поняття майна розтягнути так, щоб воно охоплювало робочу силу, а поняття доходу розширити так, щоб воно охоплювало послуги, які споживчі блага надають своїм власникам (див. Hermann, цит. праця, с. 582 і далі, та G. v. Schmoller, "Die Lehre vom Einkommen in ihrem Zusammenhang mit den Grundprinzipien der Steuerlehre," Zeitschrift für die gesammte Staatswissenschaft, XIX (1863), 53 і далі та 76 і далі), то послідовне розширення цього вчення приводить до твердження, що робочу силу (див. уже N.F. Canard, Principes d'économie politique Paris, 1801, с. 9, та J.B. Say, Cours complet d'économie politique pratique Paris, 1840, с. 144), землю (див. Ehrenberg, Die Staatswirthschaft nach Naturgesetzen, Leipzig 1819, с. 13; J.A. Oberndorfer, System der Nationalökonomie Landshut, 1822, с. 207; "Lord Lauderdale on Public Wealth," The Edinburgh Review, IV, no. 8, [July, 1804], 364; Hermann, цит. праця, с. 221 і далі; та L. v. Hasner, System der politischen Oekonomie Prague, 1860, с. 294) і, нарешті, також усі споживчі блага будь-якої тривкості (Hermann, цит. праця, с. 225-226) – усе це слід називати капіталом.

Однак, правильно зрозумілий, капітал складається лише з тих кількостей економічних благ, які доступні нам у теперішньому для майбутніх періодів часу і які придатні до застосування в способи, природу та економічний характер яких я докладно обговорив у тексті цієї праці (с. 152). Це означає, що мають бути одночасно виконані такі умови: (1) період часу, упродовж якого господарюючий індивід розпоряджається необхідними кількостями економічних благ, має бути достатньо тривалим, щоб уможливити перебіг виробничого процесу (в економічному сенсі терміна, с. 157); та (2) обсяги й види наявних кількостей благ мають бути такими, щоб завдяки їм господарюючий індивід прямо чи опосередковано розпоряджався комплементарними благами вищого порядку, необхідними для виробництва благ нижчого порядку. Тож кількості економічних благ, що перебувають у розпорядженні господарюючих індивідів на такі короткі періоди часу або в таких обсягах, видах чи формах, що їхня продуктивність втрачається, не є капіталом.

Найважливіша відмінність між капіталом, з одного боку, та предметами майна, що дають дохід (земля, будівлі тощо), з іншого, полягає в тому, що останні є конкретними тривкими благами, послуги яких самі мають як характер блага, так і економічний характер, тоді як капітал являє собою, прямо чи опосередковано, поєднання економічних благ вищого порядку (тобто комплементарних кількостей цих благ), послуги яких також мають економічний характер і тому дають дохід, але продуктивність яких має істотно іншу природу, ніж продуктивність тривкого майна, що не є капіталом. Майже всі теоретичні труднощі, що постали в теорії капіталу, можна звести до мовної плутанини, пов'язаної з уведенням обох наведених вище джерел доходу в поняття капіталу.

Той факт, що за розвинених торговельних умов капітал зазвичай обраховують у грошах, а також найчастіше пропонують у зручній формі грошей особам, які його потребують, призвів до того, що в буденному житті капітал загалом тлумачать як суму грошей. Очевидно, що це поняття капіталу є надто вузьким і що окрему форму капіталу піднесено до статусу самого роду. З іншого боку, протилежної помилки припустилися ті, хто взагалі не вважає грошовий капітал справжнім капіталом, а лише його представником. Перший із цих двох поглядів аналогічний до погляду меркантилістів, які вважали "багатством" лише гроші, тоді як другий погляд належить низці супротивників меркантилізму, які зайшли надто далеко у своєму спротиві й навіть не визнають за сумами грошей статусу справжнього багатства. (Серед новіших авторів див., передусім, Michel Chevalier, Cours d'économie politique Paris, 1866, III, 584 і далі, та H.C. Carey, Principles of Social Science Philadelphia, 1858, II, 337.) Насправді грошовий капітал є лише однією зручною формою капіталу, особливо придатною для вжитку за розвинених торговельних умов. (Див. H. Brocher, "Zwei Worte über Kapital und Geld," Jahrbücher für Nationalökonomie und Statistik, VII (1866), 33-37.) Karl Knies якнайдієвіше наголошує на цьому факті у своїй праці Die politische Oekonomie vom Standpunkte der geschichtlichen Methode (Braunschweig, 1853, с. 87): "Wir finden bei allen einzelnen Nationen in sofern eine Analogie der Entwicklung, als überall das Capital seine wirthschaftliche Kraft erst nach der Einführung und der verbreiteren Anwendung des Metallgeldes stärker entwickeln, seine ausgedehntere Macht erst auf den höheren Culturstufen entfalten kann." Гроші, звісно, полегшують передачу капіталу з одних рук в інші, і особливо також передачу капітальних благ та перетворення капіталу на будь-яку бажану форму (його застосування до будь-якого бажаного вжитку), але поняття грошей цілком чуже поняттю капіталу. (Див. E. Dühring, "Kritik des Kapitalbegriffs und seiner Rolle in der Volkswirthschaftslehre," Jahrbücher für Nationalökonomie und Statistik, V ²⁴, 318–343, та F. Kleinwächter, "Beitrag zur Lehre vom Kapitale," там само, IX ²⁵, 369–421).