Ludwig Mises розглядає малу принагідну працю Gustav Seibt «Deutschlands kranke Wirtschaft und ihre Wiederherstellung» («Хвора економіка Німеччини та її відновлення», Бонн 1923), яку боннський професор статистики подав на 1 грудня 1922 року. Mises схвалює, що ця праця рішуче протистоїть поширеним хибним ученням тогочасної економічної політики: Seibt спирається на грошово-теоретичні викладки, розвиває кількісну теорію грошей і відкидає платіжно-балансову теорію валютних курсів, щоб на цьому обґрунтувати критику панівних поглядів на розпродаж, проїдання капіталу, недовиробництво, захист орендарів, податкову політику та репарації. Реформаторська програма досягає кульмінації у вимогах «зупинити друкарський верстат» і «назад до вільної економіки». Mises констатує, що пересторога Seibt щодо краху німецької грошової системи справдилася, проте до нього прислухалися так само мало, як і до інших застережників, і рекомендує цю працю як ясний, загальнозрозумілий вступ до теоретичних проблем німецької економічної політики.
Рецензія на книгу: 'Deutschlands kranke Wirtschaft und ihre Wiederherstellung' д-ра Gustav Seibt
Seibt, д-р Gustav: таємний урядовий радник, професор статистики в університеті Бонна: Deutschlands kranke Wirtschaft und ihre Wiederherstellung. Бонн, 1923. Видавництво A. Marcus & Webers Verlag (д-р права Albert Ahn). Октава. 76 с.
На хибних манівцях, якими протягом останнього часу йшла німецька економічна політика, попереду неї як проводир крокувала публіцистика. Не було скоєно жодної помилки, яка не була б задовго до того з якнайбільшим красномовством рекомендована в економічній літературі. Bismarck колись висунув – звісно, не всерйоз – пропозицію запровадити соціалізм у кількох округах на пробу, аби довести його неспроможність шляхом експерименту. Політика його наступників віддала весь Німецький Рейх у розпорядження для випробування вчень, вади яких слід було б розпізнати й без цього жорстокого експерименту. Те, що хибним ученням так довго дозволяли панувати над громадською думкою, назавжди залишиться найтемнішою плямою в історії німецької суспільної науки.
Велика заслуга невеликої праці Seibt полягає в тому, що вона рішуче бере в роботу всі поширені хибні вчення. Відправною точкою слугують міркування з теорії грошей; Seibt слушно починає свою працю словами: „Ключ до розуміння нашого сьогоднішнього економічного розвитку нам слід шукати в теорії грошей.“ Далі він просто й ясно розгортає основні риси кількісної теорії та виявляє неспроможність теорії платіжного балансу щодо валютних курсів. Тим самим він здобуває міцну основу, на якій можна вибудувати полеміку з панівними поглядами на розпродаж, проїдання капіталу, недовиробництво, захист орендарів, податкову політику та репарації. Наприкінці постає програма реформ, що увінчується двома вимогами: „Зупинка друкарського верстата“ та „Назад до вільної економіки“.
Книжечка Seibt датована 1 грудня 1922 року. У передмові автор зауважує, що, якщо не вдасться навести лад у валюті та економіці, за його оцінкою „не мине й року, як Німеччина зазнає краху“. Сьогодні ми знаємо, що він мав рацію у своїй оцінці; катастрофа німецької грошової системи настала доволі скоро. Seibt вислухали так само мало, як і інших, що висловлювали подібні погляди; не послухалися й його поради скористатися досвідом інших держав, насамперед Австрії. І, ймовірно, ще довго триватиме, доки перестануть йти за шарлатанами й нехтувати серйозними застереженнями.
Праця Seibt є нагодовою публікацією; деякі дані, які він використовує, сьогодні застаріли. Але, як кожна добра нагодова публікація, його праця не так скоро втратить актуальність. Дуже несправедливо було б недбало відсунути її вбік лише тому, що вона нічого не каже про деякі питання, що постали нещодавно, як-от окупація Рура, рентна марка тощо. Хибні вчення, які він розбиває, на жаль, і досі панують над умами, а правильні теорії, які він ставить на їхнє місце, сьогодні все ще правильні й завжди залишатимуться правильними. Навряд чи знайдеться ясніший і логічніший вступ до теоретичних проблем німецької економічної політики; при цьому стиль викладу надзвичайно простий, так що його може зрозуміти будь-хто. Ця книжечка, разом із кількома іншими працями – наприклад, із „Die Nationalisierung der Kriegsmilliarden“ Dietzel – завжди свідчитиме про те, що й німецькі економісти заздалегідь розпізнали наслідки, які неминуче спричинить інфляційна та етатистська політика, і своєчасно застерегли. Чому ж не зважили на ці голоси, а на куди численніші голоси тих, хто проголошував протилежне, – викладати це тут не місце.